На жаль це фініш[ЗАКІНЧЕНО]

Глава 8

–Чому саме тут ти заставляєш моє серце непокоїтись? Ти всього лиш придурок який нестоїть пробачення. Та мені хочеться начхати на це все! Що я ніколи не зроблю...
–Невже ми неможем повернути все назад?
–А ти? Готовий все відпустити і як нівчому почати зі мною нове життя?
–...
–Бачиш... Нам не слід навіть пробувати...
Мовчки обійшовши його стороною Ембер по темним вуличками пройшла до клубу де працювала недавно вона і її друг та сусід по кімнаті.
Чергові хулігани налетіли і ледь живий Піт лежав на холодному асфальті в оточені темних стін в пустому переулку. Стривожено підбігши та піднявши занепокоєного друга вона подивилась в його ледь привідкриті очі та тремтячими руками схопила його обличчя, що не могло не жахати.
***
–Піт хто це був?- Ембер спостерігала як хлопець намагався уникнути її розмови та робив вигляд що спить.
–Ембер яка різниця?- не відкриваючи очей відповів той.
–Хто?..
–Хлопці, яким я пообіцяв за скандал з тою групою.
–Чому? Точніше за що?
–Прийшов відмовитись від угоди..
–А вони?
–Сказали, щоб так більше не жартував..
–І не треба!
–Ти про що?
–Я зроблю це!
–Ти зараз серйозно?
–А чому ні?
–Тоді ти знайшла чиюсь слабкість?
–Ні, я нарешті вирішила її використати...
–Ти ж це не серйозно?
–Повністю‐ з ухмилкою відповіла темноволоса.
***
Танцювальний зал в якому Техен провів цілу ніч надіючись, що вона прийде раніше. Що він робить? Чекає на її пробачення? Ні. Він знаю, що не заслуховує його. Навіть якщо вона з усмішкою забіжить сюди і накинувшись з обіймами розкаже як вона його любить та готова про все забути він впевнений, що не зможе відпустити. Можливо він шукає відповіді? Теж ні. Так як єдиний вихід це забути про минуле та жити теперішнім, що майже неможливо. Двері відчиняються і в кімнату заходять всі його шестеро друзів. Чімін підсівши ближче одразу зрозумів, що щось не так.
–Техен все добре?
–Невпевнений...
–Щось не так?
–Да. Тому просто не питай в мене нічого...
–Невже в цьому вина якась дівчина?
–Чімін ти добре відпочив вчора?
–Звичайно. А що?
–А я ні. Тому залиш мене!
Гнівно вийшовши він прямував прямо до вбиральні та вімкнувши льодяної води вмився та намагаючись заспокоїтись робив тільки гірше. Сьогодні в них як завжди куча справ та голова в нього забита єдиною людиною, з якої він стикнувся на виході з вбиральної
–Техен?
–Ава?
–Називай мене Ембер.
–Чому Ембер, тобі ж неподобається?
–Все змінилось. До речі, чому ти не в залі?
–А.. та так.. вийшов освіжитися...- підбираючи слова намагався оправдати себе хлопець.
–В туалет?- митєва пауза після якої вона ледь вигинає посмішку та бігом засоромившись зникає за поворотом, залишаючи хлопця в повному шоці, приємному шоці. Вперше він побачив цю посмішку. Всі думки та незгоди зникли і зараз він на сьомому небі від легенької посмішки цієї дівчини.
–Думаю в нас мало часу. Давайте розпочнем.- саме на цих словах Техен війшов в зал та стикнувшись з її поглядом опустив погляд вниз,прикриваючи його своїм довгим волоссям. Всю репетицію перед завтрашнім концертом його погляд був прикований до неї. Зосереджений погляд на кожного учасника, постійні пухлі губи, що рахували в такт робили його беззброєним перед нею. Під час деяких моментів, що її довелось показувати на свому прикладі вона вспотіла та заставляла тіло возбудитись та відчути незвичну реакцію. Репетицяя закінчилась і відихнувши всі попрямували по своїх кімнатах. Після прохолодного душу Техен в махровому біленькому халаті вже відпочивши стояв навпроти дзеркала та спостерігаючи за своїм силуетом роздумував про інше...