На жаль це фініш[ЗАКІНЧЕНО]

Глава 10

Його солодкі губи та її з смаком сольоного поту витанцьовували особливий повільний танець зминаючи один одного. Зараз вони просто дали волю почуттям та віддались моментові, моменттві, який хотілось зупинити та ніколи не продовжувати. Гордість та принципи, що не дозволяли їм на них начхати відійшли на задній план і лише їхнє сердце забувши про вплив мозку вистрибувало з грудей цих двох молодих людей. Зупинивши дьявольську насолоду вони на повні груди почали набирати повітря та стикнувшись лобами розуміли, що це було або величезна помилка, або ж перший крок. Але.. крок до чого?
–Ава? Що ти зі мною робиш?
–...
–Навіщо так мучиш?
–Невже ненависть тебе більше задовільняє?
–Можливо..
Вставши вона ніби нічого не відбулось повернулась на центр кімнати та продовжила відточувати рухи.
–Ти щось казала про допомогу?
–В тебе проблеми? Здається ти чудово справляєшся.
–Ні. Мені не вистачає навиків.
–Кому? Тобі? Навиків?
Кивнувши Техен став біля неї занадто близько та зробивши крок подальше від нього, але він не збирався здаватись та все наближався до неї, доки вона не дійшла до стіни та його рука не лягла на стіну навпроти її голови.
–Не помішав?- найменший бешкетник з широко відкритими очима спостерігав як новий хореограф намагалась вийти з цієї ситуації не постраждавши, а старший хён як нівчому не бувало пропалював в ній дурку своїм поглядом.
–Чонгук ти щось хотів?
–Да. Хотів ще пройтися по хореографіями декілька разів перед концертом, але бачу вам і без мене весело.- з насмішком протараторив менший.
–Ні Чонгук це просто...
–Все добре, продовжуйте.
Залишивши їх наодинці Ембер стояла до нього спиною та обдумувала наступні кроки, ну а Техен розглядав її чудові лопатки та тоненьку шийку.
–Вчитель продовжим?- цікаво запитав хлопець примруживши очі та зустрівся з її гнівним поглядом. Вона миттю вімкнула музику та разом з ним вони ще раз пройшлися по найскладнішим моментам.
Годиник наближався до опівночі, а вони все ще лежали на підлозі та відпочивали обезсилені від танцю.
–В тебе завтра концерт. Не слід відпочити?
–Відпочити? А що я по твоєму роблю?
–Ти відходиш від важкої репетиції.
–Ні. Я відпочиваю. Тіло розслабляється поряд з тобою, немов батарейка заряджаєш мене.
–Я? Батарейка?
–Да. До речі вже пізно. Я проведу тебе додоми.
–Техен зачекай! Тобі краще залишитись, як не як в тебе завтра важкий день.
–Ти права.. потрібно більше часу проводити з тобою. Не хочеш залишитися?
–Що?!- від несподіванки дівчина витріщила на нього свої без того великі очі. Раніше вона не раз получала такі пропозиції, але з його уст це звучало не так, якось незвично для неї.
–Я ж не пропоную тобі займатись чимось забороненим. Я хочу щоб ти мені допомогла.
–Допомогла з чим?
–Побудь моєю батарейкою.- з усмішкою та з очима повними очікування запитався він.
***
Зараз Техен вже декілька хвилин після того як в ванній вимкнулась вода чекав на неї, а вона стоячи перед дверима вагалась чи варто їй виходити і як поряд з ним, поряд з ним в ліжку їй себе вести. Вона знала, що їхні справи підуть швидко, але щоб настільки ніяк не очікувала...
Все ж повільно привідкривши двері вона спостерігала як Техен теж неміг знайти собі місця. Зараз вона стояла в його довгуватих шортах та білій рабашці, шо ледь прикривала низ. Він декілька хвилин оглядав її з ніг до голови, а потім зупинившись на її засоромленому обличі ніжно посміхнувся, аби розслабити атмосферу та неочікуваний стук в двері заставили обох в страхові та неочікувані поглянути один на одного...