На жаль це фініш[ЗАКІНЧЕНО]

Глава 4

–Ви нам потрібні...
Усміхнувшись іншої відповіді вона і нечекала та просто легенько поклонилась в знак вдячності. Всі залишили приміщення і лише ці двоє не покинули його, а стояли та спостерігали один за одним.
–В мене є до вас розмова.
–Я вас слухаю.
–Де ви працювали до цього?
–Це так необхідно?
–Да. Репутація групи та компанії в першу чергу залежить від її працівників.
–Думала, що хтось мені це обов'язково скаже, але навіть потайки в мене не було думки,що це будете ви містер Чон.
–Ви не раз будете зі мною працювати. То що? Не схоже, що ви брали паузу або закидали танці, але й резюме ваше вражаюче.
–Мені казали, що це щось схоже на талант. Незнаю що відповісти вам.
–Тоді менеджер розповість вам більше інформації.
На одинці з собою вона видихнула та ухмильнувшись сама до себе промовила
–Yesss...
Її перервала таж жіночка, що і привела її сюди.
–Це ви новий хореограф?
–Да!- гордо відповіла та.
–Тоді давайте я вас познайомлю з правилами.
Вони мовчки підійшли до танцювального залу та жіночка розпочала.
–Я Лі Мін Джу, головний менеджер наших хлопців і я слідкую за їхнім розкладом. В день в них повино йти не менше ніж 3 години практики, решту часу за потребою ви допомагаєте їм або ж можете працювати над своїми навиками. Ваш розклад буде без вихідних з восьмої ранку до десятої вечора, компанія видає вам форму, але по бажаню необов'язково в ній ходити. І щодо наших хлопчиків в вас стоїть сувора заборона на будь які відносини. Ви всього лиш вчитель та учень!
–Можна запитання?
–Да.
–Хореографії, наскільки мої можливості вимагати від них результату? Точніше чи можу я заборонити їм або навпаки заставити щось робити?
–В сфері танців ви повині вимагати та бачити високий результат. Ще є запитання?
–Думаю це все. З якого дня мені можна приступити?
–Завтра ми вже будем чекати вас на роботу.- ніжно посміхнувшись вони розійшлися кожна своєю дорогою.
Зараз була чудова погода, тому Ембер вирішила прогулятися по центральному парку де так і бавилась дітвора.
Невже вона і справді дістала роботу на яку пообіцяли ніколи не йти? Невже вона пішла на це? В чому причина? Все просто, але зараз не про це. Вона повина відпочити перед важким робочим днем та перед новими знайомствами, що принесуть їй нові емоції.
***
Приміщення в якому відсутні вікна з білими стінами та дзеркалами вдовж них було ідеальне для репетиції. Жодного лишнього світла та звуку, хочеш сиди втиші, а хочеш насолоджуйся на всю музикою. Ембер стояла в коротких шортах та лосінах, які не одягала з середньої школи, коли закинула бальні танці, довга майка, що обтягувала її талію та високо зібране волося до якого вона не звикла та хотіла так і сховати свою тонепьку шию під великим капюшором. Та вже пізно, з хвилини на хвилину прийдуть її нові учні, а можливо і не нові.
***
Довго волося, що падало на його обличя на даючи розгледіти чи взагалі розпізнати. В зал з галасом та розмовами зайшли семеро хлопців яких Ембер без проблем оцінила та випрямившись усміхнулась для привітання.
–О!- викрикнув рижий та дівчина одразу перевела на нього погляд і випучила очі.–Ти...
–Доброго дня. З сьогоднішнього дня я ваш новий вчитель танців.- Ембер поклонилася і хлопці зробили теж.
–Як вас звати?- викрикнув її недавній знайомий та вона швидко відповіла.
–Ембер Беккер!
Реакція була не очікувана, на її щястя вони лише посміхнулась та почали називати свої імена.