На жаль це фініш[ЗАКІНЧЕНО]

Глава 6

Маска на обличі загороджувала вид, але по гострих очах одразу можна було зрозуміти хто це. Він повільно зняв маску та ледь шевельнув губами.
–Ава...
Бажання підійти обійняти та пригорнувши до себе нівякому разі не відпускати було занадто сильне в обох, але все ж вона спокійно попрямувала до дверей немов зовсім його не побачила.
–Ава!- вже голосніше він викрикнув, а вона зупинивши крок продовжила стояти до нього спиною, не наважуючись розвернутись. Тепло відчулося позаді і по її щоці спустилась одинока сльоза, що трималась в ній напротязі всіх цих років. Весь цей час запевнюючи себе, що ніколи не повернеться до нього, що вона дійснт сильніша цього. Та зараз вона вже готова розвернутись та накинутись на нього з крепкими обіймами, яких їй так не вистачало, готова не ставити лишніх питань, а лише вдихати терпкий аромат його парфумів. Немов проковтнувши сльози вона підняла руки до його рук, що зімкнулась у неї на плечах обіймаючи її з-заду. Її холодні долоні порівняно з його теплими роздали деякий розряд та вона розімкнула замок і немов нічого не сталось покрокувала вперед. Він не залишив її. Безшумно крокуючи за нею він спостерігаючи за її одним силуетом розумів наскільки вона для нього важлива, наскільки він намагався її відшукати, впевнити, що він не виний в її важкій долі, забути та почати нове життя. Ні. Помилки минулого ніколи не залишать твою совість. Моментами,але всерівно будеш згадувати вечірні прогулянки, її ідеальний профіль під час того як в шкільному класі за партою вона слухала музику в одному навушнику, а іншим вухом паралельно слухала вчителя. Вона ж згадувала його ніжні дотики під час їх репетицій на шкільній криші та під час того, як він її обіймав та вона відчувала себе немов за кам'яною огорожою, куди не потрапить навіть сильний вітер. Невже все в що вона вірила розвалилось як карточний замок під подихом легенько вітру? Невже це була лише ілюзія, а вона його черговою іграшкою?
Зупинившись перед стареньким будинком вона чекала, сама не знала чого, але чекала. Можливо, що він підійде, обійме, попросить пробачення і вона одразу ж проігнорувавши слова накинеться з обіймами тому, що чхати на це все хтіла. Зараз вона хоче бути потрібною, але все, що їй залишається це лише війти в споруду та залишити його. Піднявшись на третій поверх по сходах, ступеньки яких з кожним кроком рипіли все більше вона не вмикаючи світла обережно виглянула в вікно з якого було чудово видно її коханого. Його налякані очі бігали по стіні, шукаючи потрібне вікно, що ніяк не загориться. Це я з тобою зробила? Чому ти став таким? Раніше він був гордим, сміливим, а зараз розгублено обдумує що робити. Чи зможе вона його образити як він її? Чи зможе зробити боляче? Та чи стане їй легче? Вона незнає? Точніше не впевнена. Вона не гаючи часу виходить надвір через задні двері та швидко прямує до клубу. Хоче напитись? Невпевнений...