Приблизно такі ж думки крутилися в оповитому солодкою млістю мозку Деніела. Він і раніше здогадувався, що закохався, але щойно переконався у цьому остаточно. І справа не тільки в сексі, ні.
Звичайно, вона гаряча, пристрасна, відкрита... просто фантастична дівчина. Не було і точно не буде жодної кращої за неї. А йому було з чим порівняти. І все ж почуття до неї були глибші. Проста хіть так не єднає, для цього потрібен зв'язок душі. І він це знав і розумів дуже добре.
Та говорити нічого не став. Боявся відлякати своїм напором.
Це був той самий випадок, коли схожість людей не приносить користі, а тільки шкоду.
Але Ден боявся недарма. Вона не така, як усі, тож доводиться з цим рахуватися. Бачить, як вона ходить навколо гострих тем, нічого не питає насправді важливого. Натиснути на неї можна, але є ризик після цього зовсім втратити. Нехай рухається з такою швидкістю, як їй комфортно. Запросила ж до себе, зважилася.
«Люблю, – подумав і пригорнув Кору до своїх грудей, солодко впиваючись в очі й губи. Спати не хотілося. – Як же добре!»
– Ти не втомився? – запитала вона трохи зніяковіло.
– Хочеш повторити? – напівжартома перепитав.
– Ні ..., тобто... може, пізніше...
Усміхнувся здогадавшись.
– Хочеш поговорити?
– А можна?
– Звичайно, – хороший знак, промайнуло в голові. Може мушля відкриється і покаже свою перлину?
Подивимося...
Коли її витончені кисті показували знаки, вона лоскотала його груди, і він безперервно розтягував вуста у м'якій посмішці.
– Ти так легко мене розумієш, як у тебе виходить?
– Взагалі-то я, крім жестової мови, прекрасно читаю по губах.
Її очі очікувано округлилися від здивування. Але вона це не прокоментувала і, як він зрозумів, запитала не про те, про що хотіла.
– Твоє татуювання – цей янгол, – торкаючись пальчиками плеча, запитала, – це щось означає? Знак того, що ти любиш допомагати таким, як я?
Ден глянув майже з сумом – як же їй важко. Швидше за все, до нього її розчаровували, й не раз. Та й саме життя, певно, не пожаліло. (Втім, нікого не жаліє.) Дуже хотілося дізнатися, що з нею сталося, як давно це у неї. Скаже чи ні?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Я НІМА
RomanceУ дитинстві, я любила казку «Русалонька». Але не цю наївну версію Уолта Діснея, а справжню - похмуру. Пам'ятаєте? Ту, де все закінчується погано. Принц одружується з іншою, а бідна, німа Русалонька з першими променями сонця стає піною морською. ...