Куди дивляться очі: Наосліп

РОЗДІЛ 8

Я стою на краю якогось високого та зруйнованого будинку, вдивляючись в моторошну далечінь. Розрізнити щось чітке за горизонтом не можу, але було якесь відчуття, ніби щось наближається. Я глянула донизу і побачила безкраю безодню, яка так і вабила до себе. У ній змогла розгледіти лише швидкий рух, який нагадував змах від гострого меча. Бетонний бордюр почав під мною осипатися і його маленькі уламки летіли прямісінько в пастку забуття.
Раптом повіяв сильний та прохолодний вітер, від якого мені стало прохолодно та моторошно, але слід за ним я відчула сильний поштовх у мою спину і почала була падати вслід за уламками в нескінченну моторошну безодню, закривши при цьому очі, щоб не бачити, що зі мною станеться. На якусь хвилину у моїй голові пролетіла думка, що ось воно – кінець моєму безглуздому життю. Але зрозуміла, що не відчувала паніки та вітру, який би мав мене обгортати під час падіння.
Відкривши очі, я побачила Лайта, який тримав мене за руку і щось наполегливо говорив. Я було хотіла крикнути йому, щоб відпустив мою руку, але краєм ока помітила, що його тінь була занадто дивною в тому плані, що вона стояла біля нього та лукаво посміхалась. В її руках був ніж. Закривавлений ніж... Моє горло сильно здавило від крику, а очі почало сильно щипати. Лише мить і Лайт відпустив мою руку, а я знову продовжила падати.

- Міранда, прокидайся. А то всі веселощі пропустиш! – весело проспівала Аніка, яка кудись поспішала.

Я незадоволено промечала і розвернулася до стіни, вкриваючи себе теплою ковдрою, таким чином ховаючись від ранкової прохолоди й ще від щасливої Аніки. Сьогоднішня ніч була безсонною та дивною. Після того, як я з Лайтом посварилася, одразу пішла до своєї кімнати й невдоволено лягла в ліжко. «І як він міг так вчинити!» - як відлуння всю останню ніч крутилася ця фраза в мене в голові. Лише під ранок змогла хоч якось заснути, але Аніка не дала мені нормально полинути у свої улюблені кошмари.

- Міранда! – протестуючи вигукнула вона. – Ну прокидайся. Хутчіше, лежебоко! – вигукнула Аніка біля мого ліжка, щоб я хоч якось відреагувала на неї.

- У мене немає бажання вставати. Я ще трошки полежу і...

- Так не піде! – крикнула вона і пригнула зверху на мене, чого я зовсім не очікувала. Аніка не була важкою, але було занадто боляче, що я аж пискнула від болю. Вона мене почала сильно трусити і лоскотати, щоб я встала. Потім різко мене розвернула до себе і почала легенько плескати по моїм щокам своїми прохолодними долонями, при цьому всьому широко посміхаючись.