Куди дивляться очі: Наосліп

РОЗДІЛ 11

Усю дорогу до квартири ми провели в повній тиші, лиш інколи Аніка ніяково намагалася розпочати розмову між мною та Лайтом, але все кінчалося повним крахом: я просто щось задумливо бубоніла під ніс, а він просто мовчки стежив за дорогою. Тоді наша подруга просто покинула цю жалюгідну спробу «зробити краще» та поринула в свої справи, а я продовжувала прокручувати попередні моменти, як стару плівку, які були проведені в моєму, напевно, колишньому будинку.

Коли ми тільки вийшли з будинку моїх батьків слідом за Лайтом, я одразу почала розглядати його автомобіль, як заворожена сорока. Він був доволі великим та солідним, щось схоже зі звичайним джипом, якому зробили апгрейд по останній моді сучасних матових машин, але він був трохи меншим та не з такими великими колесами, як зазвичай можна було б побачити. Сама машина була чорного кольору, а вікна були затемнені, тому я не одразу побачила салон. Дверцята відкриваються автоматично в бік, коли ти до неї підходиш, і закриваються, коли пасажир на місці. Салон автомобілю був шкіряний та світло-сірого кольору, тому в середині не було сильно темно. Пахнуло ваніллю та гранатом, від чого мені закортіло чогось солоденького та кислого.

Я сіла на заднє сидіння за проханням Аніки, а вона на переднє біля Лайта. Він там давно сидів та про щось зосереджено думав. Чек спостерігав за нами з вікна, піднявши в руці якусь пляшку зі світлою речовиною. Він посміхнувся нам та випив свого еліксиру. Коли всі ми вже були готові, а Лайт лише махнув своєю рукою Чеку, машина загуділа та рушила з місця.

Всю дорогу провела в своїх темницях роздумів та переживань, що навіть не помітила, як ми вже приїхали. Лайт швидко заглушив мотор, вийшов з машини та направився до багажнику. Аніка послідкувала за ним, а я, не кваплячись, також пошкандибала до них. Помітивши, що Лайта вже і слід простив, а Аніка стоїть з моїми речами та ніяково мені посміхається, я зрозуміла, що хтось дуже хоче побути на одинці. Так дивно, потрібно лише одну ніч, щоб так вивести когось із себе. Напевно в мене до цього неабиякий талант.

Попрямувавши тим же маршрутом, що і я з Чеком пройшла до парковки, Аніка жваво про щось мені розповідала, а я тим часом дивилась собі під ноги та намагалась зробити вигляд, що її уважно слухаю та іноді щось додавала від себе. Про Лайта вона навіть не зарікалася, але і я не мала бажання обговорювати його з нею. Натомість, прокручувала ту ніч по декілька разів в своїй голові, щоб дізнатися, що я зробила не так. Хоч як не старалася зрозуміти, Аніка не давала повністю понуритися в роздуми, тому, закинувши це марне діло, просто далі плелася за своєю співбесідницею.