Куди дивляться очі: Наосліп

РОЗДІЛ 10

Захекавшись, я швидко зачинила за собою двері, щоб він сюди не увірвався. Мої руки та ноги неймовірно трусилися від шаленого адреналіну та сліпого страху. Притулившись спиною до дверей, я повільно сіла на підлогу, щоб трохи перевести нарешті дух. Коли в моїй голові пронеслася думка, що все минулося, як в двері різко почали гупати та кошлатити, від чого я миттю підвелася на ноги, але куди далі.

Обернувшись навколо, побачила лише відкрите сіре небо і більше нічого. Вітер сильно дув мені в лице і роздував волосся в різні боки, що сильно заважало. Щось сильно вдарило по дверям, від чого ті жалібно почали тремтіти та нахилятися. Мене охопила сильна паніка і я почала метатися з однієї сторони в іншу. Зрозумівши, що іншого варіанту немає, я почала наближатися до бетонного бордюру криші, щоб на нього залізти та поглянути в низ. Вітер все сильніше почав дути, ніби не пускав мене туди, знаючи про те, що саме хочу зробити. Коли я вже стояла на краю, двері дзвінко відкрилися, а точніше відлетіли в мій бік, залишаючи по собі цвяхи та процарапану доріжку. Мої очі були направлені на того, хто стояв в дверному проході і широко посміхався, тримаючи в руках стальний ніж...

- Ти просто бісів везунчик, Чек! – злюче крикну десь Лайт. – Ти не подумав, що це занадто було небезпечно як для тебе, так і для неї?!

- Но ми ж живі, - задоволено відповів на прирікання товариша Чек, який також був неподалеку.

- Зате вона постраждала, - докірливо додала Аніка занадто близько від мене.

- Тю, подумаєш. Просто заснула, - знову відповів Чек, ніби не розумів, що їм не подобається. Якби я відкрила очі, то побачила їхні злі лиця, але було страшно навіть це побачити. Лише одного я не розуміла, де ми знаходимося зараз.

- Хех, просто заснула! – вигукнув Лайт, голос якого вже лунав ближче. – А якби це була отрута чи просто господарі цього будинку повернулися б невчасно? Щоб ти тоді говорив?

- О Господи! – стомлено промовив Чек. – Я тепер шкодую, що тобі залишив ту кляту записку. Може вікно б залишилося цілим і не піднялося стільки порожнього ґвалту. Врешті решт ми б вже давним давно закінчили, якби ви не увірвалися, як зграя дурних поліцейських!

Так ось чому він так довго копошився в квартирі. Вирішив на крайній випадок залишити записку, якщо друзі прийдуть раніше і будуть турбуватися, що нас немає на місці. Але судячи по Чековому тону, він сильно про це шкодує.