Куди дивляться очі: Наосліп

РОЗДІЛ 13

- Аманда, прийде час, коли вона все дізнається, - спокійно говорила бабуся, повчаючи мати.

- Я надіюсь, що цей час ніколи не прийде, - сумно відповіла мати.

- Зрозумій, те, що будується на піску, ніколи вічно стояти не буде.

- А я буду його укріпляти, щоб не хилитнувся.

- Доню, навіть найвеличніша брехня з часом виходить на зовні, - ніжно сказала бабуся, обіймаючи матір за плечі. – І якщо ця брехня вже усім відома, то вихід лише один.

- Який? – стурбовано запитала мати, перелякано дивлячись на бабусю.

- З гідністю прийняти її наслідки...

Я прокинулася від того, що хтось настирно мене штурхає за плечі. Мені хотілося вже прогнати негідника та висварити за таку наглість, але згадала, що сталося за останні декілька годин та розплющила очі.

Спочатку я зашипіла від різкого світла, яке вдарило бо очам, але потім звикла до нього. В кабінеті була місіс Ванднер, яка говорила з Лайтом та мамою про щось своє біля комп'ютера. Вони там щось на ньому ще розглядали незрозуміле. Жінки сиділи, а Лайт як джентльмен стояв. Чек поважно ходив біля поличок та з цікавістю розглядав всі пляшки зі спритом. А біля мене сиділа Аніка, в якої відвисла щелепа.

- На що ти так витріщаєшся? – роздратовано запитала я, штурхаючи її у відповідь.

- О. Боже. Мій, - кожне слово вона виговорила голосно та чітко, що привернуло увагу інших.

- Та що не так? – вже більш стривожено і роздратовано запитала я, але замість відповіді Аніка протягнула дзеркальце, яке витягнула зі своїх штанів.

Тепер і моя щелепа відвисла. В дзеркальці я не впізнала саму себе. Здається, таке ж русяве волосся, тонкі гули, чорні брови, які полізли до верху від здивування. Тільки очі були незвичайними. Ніжно-блакитними, як чисте небо в яскраві сонячні дні. Ці очі були чаруючими та неймовірними. Ось мій останній пазл, якого так мені не вистачало.

Аніка продовжувала заворожуюче на мене дивитися, ніби побачила щось неймовірне прекрасне. Чек лише один раз глянув, повів бровою та продовжив розглядання спиртних баночок. Лайт здається також був заворожений красою цих очей, але цього не показував. Міс Ванднер та моя мама ніяк на це не відреагували. Напевно вони вже до них звикли.