Куди дивляться очі: Наосліп

ЕПІЛОГ

- Крихітко, ти як? – запитав Чек, знайшовши мене на балконі їх багатоповерхового будинку.

- Звідки ти дізнався, що я тут? – безжиттєвим голосом прохрипіла запитання я, сидячи на бетонному виступі балкона і дивлячись потухлим поглядом вниз.

- Скажемо так, як уважний до деяких деталей, які ви, дітки, намагаєтеся приховати, - посміхаючись, він примостився біля мене, тримаючи пляшку з непоганим віскі. – І тим більше я тобі сам про це місце повідомив, пам'ятаєш?

- Ага, - байдуже відповіла я, виснажена цим жорстоким життям. Він припідняв свою густу брову та протягнув мені пляшку, пропонуючи зробити ковток. Не вагаючись, я взяла пляшку та зробила великий ковток цього напою. Моє горло почало жахливо пекти, а нутрощі наповнилися теплом. Я сильно закашлялася, а Чек лиш посміхнувся.

- Ти так не на лягай, - трохи запізно попередив він. – На перший погляд воно здається жахливим, але хороший спосіб заглушити наростаючу біль.

- Навіть не знаю чи це мені хоч якось допоможе, - сумно відповіла я, роблячи ще один ковток. Цікаво, щоб на це сказала моя мати. Хоча яка різниця, якщо її не має.

Після того, як я від сильної ярості розбила та почала верещати не своїм голосом, Чек схопив мене та поволік до машини. Всю дорогу мене намагалися заспокоїти, але нічого не вийшло, тому вкололи заспокійливого і відправили в царство Морфея. Прокинувшись в кімнаті Аніки, я знову почала плакати. На шум прибігла подруга та намагалася мене заспокоїти, але все безрезультатно. Декілька днів я відмовлялася їсти та розмовляти, що не на жарт налякала інших. Після таких голосних криків, я зірвала голос, тому це була гарна відмазка ні з ким не говорити. Мені намагалися не показувати лишніх разів новини, але бачивши на планшеті новини або проходячи біля гостьової, де був ввімкнутий телевізор, пролітали одні і ті ж знайомі слова: «Відомий учений та співзасновник корпорації ВВРЗПО Аманда Соул була знайдена мертвою біля центру «BlueEye», де також в будинку було виявлено мертвого співробітника. Деталі слідства ще виясняються». Від цього ставало лише гірше особливо в ті моменти, коли вбивця спокійно ходить вулицями в пошуках своєї доньки.

З Лайтом я так і не говорила та й немає бажання в мене з ним починати розмову. Аніка завжди намагалася мене розговорити, як психолог, але її спроби не вдалися. Після смерті мами в мені щось вимкнулося, ніби втратила щось важливе. В моїй душі утворилася велика чорна воронка, яку немає чим заповнити. Я відчувала себе пустушкою, душа якої покинуло тіло. Лише біль та жага помститися давали моєму тілу жити. Вир злоби та ненависті п'янили мою свідомість сильніше, ніж якийсь дешевий алкоголь.