Школа №19

Частина 2

Розмова Оскар з директором, пройшла швидко. Так він нагадав, що тут він не надовго але цю репліку він ніби і не чув. На наступний день, Оскар збирався до школи, зізнавшись собі, що він переживає адже не мав досвіду вчителя, але він любив пробувати щось йому нове. Більш всього його зацікавив один вчитель. Чорні як ніч волосся, зелені очі, високий, серйозний, ніс горбинкою, хоча це і не дуже видно. Вилиці яким навіть Оскар заздрить. Ян Стоун, цікава особа, для нього наче магніт. Не подумайте ні, Оскар натурал. Ну хоча він так думає, або ж нав'язав собі цю думку. Він взагалі не дуже шукає стосунків, і сумнівався чи справді він натурал. Але ж він ще не зустрічав хлопців, до яких він би мав особливих почуттів, значить він не гей, а з дівчатами, він просто ще не зустрів ту, з якою б поділив своє життя. Тай взагалі, на першому місці у нього робота, коли знайде час, тоді і буде шукати своє щастя. Можливо.

7:23 Школа.

Оскар був вже біля школи, і вже уявляв собі у голові як буде проводитися його перше вчителювання. Біля дверей його, зустрічала Ангеліна. Червона, і легесенька блузочка була заправлена в чорну юбку. Декілька пару сантиметрів їй давали червоні каблуки, на яких вона майстерно підійшла до блондина. Її рівне волосся ідеально сиділо на голові, якому б позаздрили б всі дівчата. Вона тоненькими руками заправила волосся за вуха, на руках красувалися довгенькі білі нігті, як у кішки подумав Оскар. Сама по собі вона була струнка, худенькою її назвати не можна, але й товстою також. Одним словом середнього зросту дівчина.
- Запізнюєтесь, Сміт. - вона хотіла звучати жартівливо, але вийшло як догана ніж жарт.
 - Та ні навпаки. - Оскар рушив у середину, не бажаючи далі вести діалог. Ангеліна вела далі.
- Ви до нас на довго?
- Хороше запитання
Далі мовчанка, у Ангеліни закінчились запитання, й Оскар просто не хотів вести без цільну розмову. Так в мовчанці вони дійшли до вчительської, де і разом зайшли до середини. Крім них там були ще декілька вчителів, серед яких був і Ян. Він щось шукав у паперах біля шафи з різними документами. Навіть не помітивши появу у дверях разом Ангеліну, і Оскара він продовжував далі щось шукати.
- Ангеліно, ти хіба не мала бути у восьмому? - спитала тридцяти річна вчителька літератури. Жанна Єфімова. Вона була високою, темноволосою жіночкою, волосся розкішно лежало на плечах. Віку їй додає червоний костюмчик з не високими каблуками. Але не дивлячись на її серйозний вигляд вона мила жінка, з легким характером.
- Відколи ти дивишся у мій розклад? - спитала Ангеліна у звичайному для неї тонні.
- Від сьогодні. Марш на урок - вставив своє слово Ян не витримавши такого пафосу, від Ангеліни. Вона з ненавистю поглянула на Яна, в той час як Оскар відійшов від гріха подалі, щоб взяти свій розклад. Жанна переможно усміхнулася даючи знак, що вона не одна.
- Слухай - Ангеліна підійшла надто близько до Яна. Своїми очима вона поглянула на нього з верху вниз. Але Ян зберігав спокійним вигляд обличчя, він уже давно звик до такої реакції Ангеліни - Та хто ти такий що тут командуєш?
- Я той яким може звільнити тебе лише один раз поскаржиться на тебе, і так забагато скарг пишуть. І одна моя, ти вилітаєш з відси!
Він мав рацію, директор настільки вже довіряє йому деякі рішення, що можна вважати того як завуча, хоч це не так. Ангеліну тримало лише те, що Ян не написав ще скаргу на неї. Вона гордо підняла підборіддя, і вийшла з учительської. Всі присутні з полегшення дивились у слід Ангеліні, вони раділи що, в школі є та людина яка уміла закрити їй рота коли потрібно. На Оскара він навіть не глянув, але залишив поганий присмак на пам'яті хлопця. Залишившись на самоті з іншими вчителями він вирішив їх спитати про цю сцену.
- Чому він сьогодні такий сердитий?
- Ну Ангеліна знає зіпсувати йому настрій - відповіла Жанна.
- Тобто? - з подивом поглянув на неї Оскар.
- Приревнував - розсміялася, ще одна вчителька.
Тут Оскар швидко вийшов, щоб наздогнати Яна і пояснити йому ранішню ситуацію. То вона його дівчина? Панікував Оскар, він хотів пояснити, що не має почуттів до Ангеліни, і він може не ревнувати її. Вона для нього просто колега. Тимчасова колега. В коридорі того не було, де шукати він не знав, а ходити по школі, відкриваючи кожен кабінет якось не дуже звучить. Крім того, у нього вже мав бути урок, тому він подумав, що спочатку урок потів вже знайде Яна.
- Він серйозно повірив? - спитала Жанна.
- Не знаю можливо - розвела руками Рада.
- Ще біди накоїть! - також приєднався до розмови Семенович, який вів фізкультуру.
- Ви потім скажіть йому, що це був жарт - сказала на останок Жанна, і вийшла також з вчительської.

***

Після уроку який пройшов доволі добре, навіть краще ніж очікував Оскар. Діти писали слухали, навіть не намагалися зірвати урок. Спілкування з ними саме задоволення, вони ніби вже наперед знали всі ті теми про які будуть говорити з ними. Вийшовши з кабінету, він полегшено видихнув, а попрямував шукати Яна, хтозна може він вже в учительській. Тож він попрямував туди. Оминаючи дітей, він таки дійшов до вчительської, і удача на його стороні, Ян вже майже був біля дверей кабінету. Оскар крикнув щоб той звернув увагу, і почекав його. Він зупинився, з подивом поглянув на нього. Оскар почав розповідати ситуацію. Проте що не мав наміру відбивати від нього Ангеліну, про дещо вони випадково зустрілися, і про те що йому не варто зривати злість на неї, а також не варто її ревнувати. Ян слухав всю маячню, що лилося з людини поряд, і не міг повірити своїм вухам. Він? Ревнувати? Кого? Ангеліну! Скоріше ад замерзне, ніж він буде ревнувати цю стерву! Він вже зрозумів від кого міг почути цю брехню Оскар, Рада! Вона любитель жартувати на такі теми, іноді жарти смішні і в тему, а іноді ну такі, що тепер чує він сам. Добре що хоча б не пожартувала про те що у них є спільна дитина.

- Чекай, чекай! - зупинив Ян, горе - оповідача. - По - перше, я і Ангеліна. Ми не разом! Я завжди на неї сердитий, а вона на мене. По - друге все що почуєш від Ради, на тему мене і Ангеліни це - брехня, вона так жартує хоч і не вдало.

Ян помітив як почали горіти щоки Оскара, і виглядало це так мило. Він такий милий коли червоніє подумав Ян. І не помітно для себе він усміхнувся.

- А, тепер ясно - тихо сказав Оскар.

- Отже так, ти мені номер телефону, і я забуду твій провал зі мною познайомитись - хитро усміхнувся Стоун, від чого Оскар ще більше почервонів. Такої гарної усмішки він ще не бачив. З рештою той погодився, адже від сорому йому нікуди не дітись.