Школа №19

Частина 17

Вже два дні Ян намагався додзвонитися до Оскар, нічого. Самі гудки, ніби скрізь землю провалився. Тому сьогодні він вирішив, прийти до нього додому. Для Оскара така поведінка дивна, адже він ніколи не пропадав без вісти (ну крім їхніх сварок). Підіймаючись по сходах, у Яна було погане передчуття, яке він не міг собі пояснити. На стук у двері ніхто не відповідав, Яну стало дивно і паралельно страшно. Рахуючи з якою силою Ян стукав у двері, його важко не почути. У голову лізли всякі погані теорії. Починаючи від втрати свідомості, закінчуючи Орестом. Проте він сподівався, що буде перший варіант. Однак коли він смикнув за ручку двері були відкриті, а коли побіг до середини від Оскара а ні сліду не було. Могильна тишина, лише було чути як сильно билося його серце через тривогу. А через мить йому зателефонували. І він уже здогадувався хто. Ян підняв слухавку.
- Яка ж ти кістка у горлі! - сердито заявив Ян, у відповідь Орест лише не голосно засміявся.
- Приєднуйся до нас на вечірку, - весело сказав Орест - Навіть твій друг Оскар завітав
Яна наче пронизало гострим мечем. Від почутого він хотів розірвати Ореста на шматки. Цей псих, посмів торкнутися найбільш дорожчого для нього.
- Давай так - продовжив Орест, - Ти повертаєшся, я не чіпаю Оскара. Домовились? - Ян нічого не зміг відповісти він був надто розлючений щоб відповісти. Орест сприйняв як згоду. Назначивши час та місце, їхнього обміну той натиснув відбій. Залишивши Яна зі своїм гнівом.  Йому потрібна людина яка його підстрахує в разу чого. Просто так залишити Оскара він не хотів, але й повертатися також не планував. Тому він звернувся до людини якій не байдуже до Оскара, і зможе йому допомогти. 

*** 

Ангеліну він знайшов доволі швидко, вона була в дома з батьками. Тому коли побачила Яна під дверима своєї квартири була здивована. Ян зловив на собі її розгублений погляд, тому швидко все пояснив, і попросив допомоги.
- То ти повернешся до нього? - спитала Ангеліна
Ян піджав губи. Складне питання, хоча повертатися не в його планах. Був ризик, що план дій з допомогою Ангеліни не спрацює, і йому доведеться повернутися до клітки. Та заради Оскара ризикнути потрібно.
- Якщо щось піде не так, доведеться - сумно усміхнувся Ян.
Ангеліна з жалем у очах беззвучно дивилася на нього, хоча визнала для себе. Він має рацію. Вона закрила за собою двері, і попрямувала за ним. Місце зустрічі було надто дивним, тиха глибина лісу. Яна це насторожило, зазвичай Орест вибирає місце зустрічі якусь покинуту будівлю, а не ліс. Що він задумав? Стоун ненавидів Ореста за це. Ненавидів коли його наступні дії не можливо передбачити. Це його дратувало. Ангеліна з Яном крокувала до місця зустрічі в тиші. Вона в голові молилася Богу, щоб з Оскаром все було добре. Іноді вона відчувала що доноситься від Яна. Гнів, розгубленість, і навіть відчай, та Ян цього на обличчі не показував, воно як завжди було кам'яним. Це одна з небагатьох звичок через яку Ангеліна його поважала як сильну людину, хай там яка ситуація, а обличчя повинно бути спокійним, і навіть байдужим.
- Він тобі дуже дорогий? - не очікувано спитала Ангеліна. Вона не зупинялася крокувати за Яном, та через мить він різко зупинився. Ангеліна ледь встигла зупинитись, і зробила один зайвий крок.
- Оскар? Чи ти про кого? - здивувався Ян. - Ангеліна не відповідала, лише дивилася на нього співчутливим поглядом, і він все зрозумів. - Ти навіть уявити не можеш. Навіть більше ніж нашого Леонідовича
Він за увесь цей час усміхнувся. Вони разом неголосно засміялися з жарту Стоуна. Цей жарт трохи зняв напругу з них, яка так душила. Згадавши про причину їхнього приходу вони знову рушили з місця. Після кількох метрів вони почули як божевільно мчиться ріка. По звуку вода була глибоко, а ріка потужною. Ян вдихнув повітря ніздрями, різкий запах води вдарив у ніс. Через кілька кроків їм відкрилася галявина її простори сягали далеко. Ян кивнув підборіддям Ангеліні в сторону силуетів. Вони були за кілька метрів від них. Яна і Ангеліну закривали чотири великих дерева, які були засніжені до самих країв гілок. Вже майже темніло, і Ян не міг нормально розгледіти Оскара. Чи то кров була на одязі, чи плями? Нажаль видно не було. Ян уважно поглянув на Ангеліну, даючи знак того щоб та не висовувалася, вона зловила погляд, та у відповідь кивнула також. На подив Орест був сам, якщо не рахувати Оскара, здебільшого двоє або одна людина не відходить від нього ні на крок. Звичайно якщо не буде такого наказу зі сторони Ореста. Що ж, з великими сумнівами Ян рушив з місця до Ореста. Через велику кількість снігу йому було важко ступати, ноги просто танули з кожним кроком. Та коли він побачив у якому стані був його Оскар, ноги автоматично перейшли на біг і вже через мить він відчув холодну масу під колінами. Впавши колінами у сніг біля Оскара, він не пам'ятав себе від хвиль емоцій які накрили його. Оскар був весь у синцях, з носа капала кров, на тілі жодного міліметра живого місця. Одна рука, і нога були опухлою напевно заламані. Одяг заплямований червоною рідиною, під лівим оком синець, пальцями Оскар майже не ворушив. Дивитися на нього було боляче, проте Ян змушував себе дивитися. Це диво, що його груди то підіймались то опускалися, та було видно як йому важко давався кожен вдих та видих.  Від гніву йому хотілося кулаками бити по обличчі Ореста, щоб той вдавився власною кров'ю. Це бажання розлетілося по тілу наче струм.
- Ти обіцяв що не торкнешся його! - з відкритим гнівом вимовив Стоун
Орест зробив кілька кроків назад. Із задоволеною усмішкою той вийняв вогнепальну зброю націлившись блондину в голову. Ян руками притулив Сміта до себе ніби захищаючи від небезпеки. В цей час Ангеліна яка спостерігала за цим мала викликати поліцію, знаючи Ореста той не любить їх, і старається уникати проблем з ними. Вони вже давно займаються справою Ореста, і не упустять шанс піймати його на гарячому. Треба ще трохи часу.
- Стоун, нам пора - заявив Орест
- Я - на мить Стоун замовк, поглянувши на Оскара який був ледь живим. Не відриваючись від нього він відповів: - Я нікуди не йду
Після цих слів настала тиша, гробова тиша. Було чути лише як вітер завиває десь у глибині лісу, і як мчиться ріка. Стало ще темніше, тому Ян не побачив як змінилося обличчя Ореста. Від фальшивої посмішки не залишилося ні сліду, тепер від дивився на Яна похмурим обличчям.
- Що ж, - його рука ворухнулася, дуло пістолета направилося в сторону Яна. - Останні слова.
В середині Яна все стиснулося. Не вже це кінець? План провалився? На мить він зловив себе на веселій думці: хоча б помре поряд з дорогою йому людиною. Та легше не стало. Ян закрив очі та пригорнув Оскара ще сильніше до себе. Стоун вже приготувався до смерті. Звук пострілу. Після ніби тіло глухо впало на землю.