Школа №19

Частина 18

Відкрити очі Яна змусив гучний звук сирен. Звук чітко пролунав у вухах, відкривши очі його ніби пронизало мечем. Щоб упевнитися він швидко глянув на тіло яке ще пригортав до себе, це був - Оскар. Після він поглянув на тіло яке лежало спиною на снігу. Ледь у темряві він помітив надто знайомий силует. Коричневе волосся, жіночі риси, худенька тілобудова. Червона кров кровоточила біля грудей залишаючи слід. Ян переконався чиє це тіло, лише тоді коли Оскар хрипло та тяжко вимовив ім'я Ангеліни. В ту мить Стоуну почала відкриватися картина. Ангеліна лежала з червоним слідом на грудях, вона ледь-ледь дихала. Усміхнувшись у дівчини з кутка губ стікала кров, було ясно зрозуміло. У неї мало шансів на життя.
- Я просив лише про одну послугу - розгублено прошепотів Ян
Вона повернула голову до неба. Кілька крапель сліз упали на сніг, який був весь у крові. Позаду себе Ян почув голоси, та сирени поліцейських, Орест щось глухо промовив та почав віддалятися від них. Та Стоуну було не до того. На його руках були присмерті, важливі для нього люди. Ангеліна зібрала сили, та повернула голову до Яна.
- Подбай про нього, добре? - з усмішкою сказала вона
- Тільки не кажи що збираєшся помирати! - роздратовано відповів Ян. Ангеліна не відповіла, і Ян додав: - Якого біса ти полізла?
- Ян пообіцяй мені одне
- Навіть слухати не буду - однією рукою він до тягнувся до Ангеліни. Взявши її за руку, він відчув як Оскар почав рухатися.
- Ангеліно? Чому вона у крові?! - злякано почав Оскар, на обличчі почала наростати паніка. Ян через силу тримав однією лівою рукою блондина, щоб той з дурі не зірвався і не нашкодив ще більше як собі, так і Ангеліні.
- Оскар заспокойся! Їй зараз допоможуть, вона виживе! Заспокойся! - сердито заявляв Ян, проте відчував як сльози от-от почнуть стікати з очей.
Заспокоївши Оскара, він однією рукою тримав блондина, іншою тримав руку Ангеліни. Вона помирала на очах. Та Ян відмовлявся у це вірити. Ще хвилину він заспокоював їх обох, але більше заспокоював себе. Хотів дати собі надію на те, що у Ангеліни ще є шанс, і її встигнуть врятувати. Від цієї думки він не витримав, і перші сльози за стільки років стікали на холодний сніг.
- Вперше бачу як ти плачеш - Ангеліна майже закрила очі.
- І не востаннє. Лише не закривай очі, прошу! - почав благати Оскар.
Біль огорнула їх величезною хвилею. У голові у Яна, автоматично пролітали моменти їхнього проведеного часу разом. Сварки, сміх, розмови, це не може так швидко закінчитися. Не сьогодні! Ян повернув голову назад, до них нарешті наближалася допомога. Як тільки він хотів про це повідомити Ангеліні та Оскару. Дівчина вже закрила очі.
- Ангеліно? Ангеліно! - вона не реагувала. Холод пройшов по тілу Яна. Лише на останню мить відкрила очі, та на останньому видиху сказала:
- Бувай, «Темний Лис» - Ангеліна завмерла. Її останній подих парою зник у повітрі. Її мертвий погляд застих на хлопцях.
- Ні, ні, ні - тихо повторював Оскар.
- Оскар... на жаль - тремтячим голосом відповів Ян. Він розумів, вона мертва. Але її холодний останній погляд він запам'ятає назавжди.
Стоун в голові попрощався з Ангеліною.

***
Три місяці по тому

Оскар майже місяць пролежав у лікарні. Змирившись зі смертю Ангеліни, вони якось приходили до себе. Батьки Ангеліни почувши про смерть їхньої єдиної дочки, було шокуючим фактом. Її батько не зміг пережити цей факт, тому впав у дипресію. А мати вважає винним Яна. Та він і не сперечався з цим, він, і сам так вважає. Адже якби не він Ангеліна не закрила собою їх двох, та була б зараз в дома. Помер би Ян, або Оскар? Чи навіть обидва? Цілком можливо. І Ян дуже часто запитував себе, щоб робила Ангеліна на його місці, якби помер він чи Оскар? Тепер він ніколи про це не дізнається. На похорон Ангеліни, прийшло багато людей, в тому числі і її колеги зі школи, та навіть деякі учні. Оскар картав себе за те що не зміг прийти навіть на похорони подруги. Та Ян пояснював що тоді йому не можна було підійматися, не те щоб ходити. Ян допомагав Оскару оговтатися від травм, та на тілі блондина залишилося кілька шрамів. І тільки через два місяці, вони змогли прийти на місце загибелі Ангеліни, їхньої  близької подруги. На її честь Ян з Оскаром поклали не великий девер'яний хрест, та штучні квіти у вазі. Де зараз Орест Ян не знав, тай знати не хотів, через нього померла Ангеліна, тай Оскар також ледь не помер. Тепер щоб легше було захистити Оскара, Ян запропонував йому переїхати до нього. І звичайно ж блондин довго не думаючи погодився.
Під вечір, вони двоє поїхали на місце смерті Ангеліни, щоб морально заспокоїтися, та залишити минули там, де воно і закінчилося. Стоячи біля хреста, Оскар не витримав, і випустив сльози. Ян же тримався до останього.
- Мені її не вистачає - зі смутком сказав Ян
Оскар витер рукою сльози. Заспокоївшись він кивнув. Стоун обняв блондина, вони знали не вистачає лише однієї людини. Та на мить вони відчули як ще одне тіло також огорнуло їх своїми руками. Вони відчули, що це Ангеліна на останок прийшла з ними попрощатися. Від чого стало ще сумно.
- Йдемо додому? - спитав Оскар
- Угу
Завдяки Ангеліні Ян з Оскаром тепер разом, залишивши минуле позаду, вони звикали до факту що її вже не має. Сонце вже сідало, тіні дерев лежали на землі. У хлопців ніби камінь з душі впав як тільки вони попрощалися з подругою. Жити потрібно далі. Вони були впевнені що так само сказала б Ангеліна. Та Ян собі пообіцяв, що помститься Оресту за її смерть.
- А як вона дізналася про прізвисько «Темний Лис»? - раптово збагнув Оскар
І справді. Ян лише тепер помітив що Ангеліна назвала його так. Хоча про це знав лише Оскар і сам Ян.
- Поняття не маю. Це ж Ангеліна - легко усміхнувся Стоун.
Хлопців огорнуло відчуття полегшення. Тепер все буде добре.