Великі плани І. Початок

1.1. У нас є хоч шось спільне

Габріель знав його з дитинства, як сина головного акціонера їхньої сімейної компанії; тато сказав дружити з ним. Дружити всупереч усьому, бути гарним та слухняним як справжній молодший брат, майбутнє якого залежить від рішень старшого. Одного разу він разом зі Стасом підслухав розмову батьків, які міркували з приводу того, що якби один з них мав доньку, то вони могли б стати однією сім'єю. Стасу тоді було дванадцять, і він назвав десятирічного Гавриїла своєю нареченою. А потім посміявся: він би не одружився з архангелом, бо це вважалося б святотатством.
Поки батьки обговорювали свої дорослі справи, Стас розповідав про те, як нудно Гавриїлу буде в школі через два роки, бо він старший, він вже пізнав це. Вони були дуже дружні — скоріш за все, тому що не мали вибору. А потім Стас став довбанутим підлітком, з яким більше не хотілося перетинатись, та Гавриїл міг лиш мріяти про день, коли нарешті зміг би звалити якомога далі від всього домашнього. На щастя, батьки між собою часто обговорювали те, що потрібно відправити його вчитись за кордон, тож вже Габріель з неабияк вибитою у мами згодою на зміну імені був дуже радий не складати кучу якихось нововведених вступних екзаменів з назвою ЗНО.

***
З поверненням додому після п'яти років безперервних навчальних віз Габріель мав багато чого розказати батькам. От тільки весь цей час події вдома, здавалось, працювали на більших обертах. Під перший його Новий Рік вдома померла мати Стаса, а вже другого січня самого Стаса госпіталізували через передозування. Габріель не міг повірити, що у цього довбня з підліткового віку не побільшало мізків, однак мали що мали.
На сорок днів у закритому ресторані Габріель зустрів його у вбиральні, коли він розділяв кредиткою доріжки на стільниці.
— З тебе годі, — здмухнувши білий пил, Габріель притуливши Стаса, що не встиг розсердитися, до стіни. За цим понеслись тихі матюки від цього довбня і зовсім слабка спроба вирватися.
— Ти не зрозумієш мого болю! — давлячись повітрям, ледь вимовив Стас і вперся руками в груди Габріеля, ніби намагався відштовхнути його, але його опір був занадто слабким.
В цей момент Габріель помітив, наскільки Стас став худим і безсилим проти нього. У дитинстві він був досить цупким хлоп'ягою; до шістнадцяти його щоки повністю зійшли — не можна було сказати напевно, чи то було в результаті дорослішання, чи ефект від наркотиків, — а зараз він швидше скидався на скелет. Може, два скелети, але не більше. Габріель здивувався тому, що раніше не помітив хворобливого вигляду Стаса. Хоча ні, це було зовсім недивно, бо він намагався зовсім не звертати на нього уваги.
— Ну, взагалі-то мою маму будь-якої миті може загризти вовчак, але так, звісно, не розумію, — закотив очі Габріель. — Так, а в шістнадцять у тебе шо боліло? — гаркнув він Стасові в обличчя і струснув його за плечі, злегка стукнувши потилицею об стіну, від чого той скривився і болісно застогнав.
— Ти не розумієш, — Стас спробував відірвати його руку двома своїми. Безрезультатно.
— Ну, то скажи, чого я не розумію.
— Нічого не розумієш, — зовсім пониклим голосом відізвався Стас і відвернувся від нього.
— Кажи, — прошипів Габріель і, розвернувши Стаса обличчям до себе, притулився лобом до його лоба.
— Не хочу одружуватись, — швидко випалив той.
— Не рано ти про це думаєш? — Габріель відсунувся від Стаса і поправив його піджак. Не те щоб він сам про це ще не думав, але чути таке від бомжа з темного підворіття було зовсім смішно.
— Я ґей, — тихіше додав Стас.
Не сказати, що Габріель був здивований — з його бурхливою юністю варто було очікувати, що він зможе знайти себе хоч у чомусь. Однак настільки жалюгідного зізнання він ще в житті не бачив.
— Чудово, — хмикнув Габріель.
— Шо тут чудового? — майже пропищав Стас.
— У нас є хоч шось спільне, — Габріель відпустив його і зробив крок назад. Бачити на обличчі Стаса емоції, що змінювали одна одну, було дуже дивно. Ось він був і здивований, і пригнічений, і навіть радий. Чому він взагалі радів? — І кому ти хочеш сподобатися у такому вигляді? На бомжа недоношеного схожий, заріс як вовцюра і дурієш тут.
— Ти придурок, Аріель? — Стас зовсім слабо штовхнув його в плече.
— До твого рівня не дотягну, — Габріель натиснув вказівним пальцем на грудну клітину Стаса, мовбито це могло зупинити його. — Мені важко бачити тебе таким.
Махнувши рукою на Стаса, Габріель уперся рукою в стільницю, на якій ще залишилися білі часточки. Бісовий «сніжок» чи що то взагалі було. На університетських вечірках його однокурсники нерідко обдовбувались — хто сильно, хто слабо, — але Габріель боявся навіть дізнатись, що вони вживали, адже щоразу згадував цього самого недоумка, що зараз стояв поруч. Хоч люба подруга і показала йому, що в травці не було нічого кримінального, на інших способах розслабитись Габріель поставив величезний жирний хрест.
— Чого тобі хочеться саме цього? Чого ти не міг знайти шось без передозів, відходняків і решти?
Вчепившись пальцями в край стільниці, Габріель міцно заплющив очі, ніби намагався прокинутися від кошмару, і задумався про свої слова. Що могло бути нешкідливою залежністю? У спорт цей придурок навряд чи б подався, бо лінивий; все, що йде до рота, у великій кількості теж шкідливе. Якесь хобі?
— Нешкідливе все одно виявиться шкідливим, — на диво розумно зауважив Стас.
— Чого ти не став просто пустоголовим трахуном? — розчаровано протягнув Габріель і відкинув голову назад. Це ж було набагато приємніше та без відходняків.
— Серйозно? — пискнув Стас так, що Габріель навіть оглянувся на нього, та з'їхав по стіні на підлогу. — Не пам'ятаю, коли в мене востаннє стояв нормально.
— Тобі ж подобався секс? — нагадав Габріель і опустив на нього погляд. У старі часи Стас настільки сильно шаленів від сексу, що це стало першою причиною, чому він почав уникати сімейних вечерь.
— Ну да, але...
— Хочеш спробувати зі мною? — перебив його Габріель. — У мене з повернення не було часу на такі знайомства, тож не втішайся.
Завдяки сексуальному вихованню, отриманому в університеті, Габріель зміг випалити ці слова без сорому й затримки. Мабуть, тому Стас дивився на нього як на психічно хворого, але, підім'явши губи, все-таки ледь помітно кивнув. Так, все це було трохи дико. Пропонувати другові дитинства переспати — дивно. Ще дивніше, коли він погоджується на це.
— Тоді знай, шо я не трахаюсь зі скелетами, — Габріель подав Стасові руку, на яку той лише похмуро глянув та не поспішав за неї хапатися.
— Аріель, у мене не стоїть, — протягнув Стас, наче Габріель не почув його з першого разу. У дитинстві він нібито й не був дурним, але зараз до нього, здається, не дійшов сенс сказаного.
З одного боку, Габріелю хотілося позловтішатись, бо той самий придурок, який називав його нецікавим шмаркачем, тепер страждав через свій вибір, проте, з іншого боку, вони ж колись були друзями, хоч і вимушено. Як би не хотілося товкнути Стаса обличчям у лайно, в якому він зав'яз по вуха, Габріель не міг собі дозволити вчинити з недоумком так само, як він вчинив з ним десять років тому.
Тяжко зітхнувши, Габріель присів перед Стасом навпочіпки і, вчепившись пальцями в його бороду, відтягнув її в боки.
— То візьмись за себе, вовцюро.