Великі плани І. Початок

1.2. - Де ти був? - Бігав

Габріель хотів умовити батьків відпустити їх жити окремо. Орендувати квартиру для нього та Стаса десь поряд із парком, але батько Стаса вручив йому ключі від будинку. Це мало стати платою за те, що він витягне його єдиного сина з безодні.
Двадцять гектарів, огороджені височенною кам'яною стіною з одним єдиним виїздом, що охоронявся. Більш ніж половину території займав фруктовий ліс — це було складно назвати садом — з парою галявин. Інша частина подвір'я виглядала більш цивілізовано зі стриженими кущами та вимощеними гранітовими доріжками, навіть був невеличкий фонтан, котрий був зовсім недоречним на цій ділянці чистої природи. Будинок здавався невеликою точкою на карті всієї ділянки.
На першому поверсі всі кімнати були наскрізними — можна було бігати по колу, — а на другому знаходились чотири спальні й кабінет. Батько Стаса пропонував їм найняти кухарку і прислугу, але Габріель умудрився переконати його в тому, що цього робити неварто.
Після того, як вони перевезли достатньо речей, Габріель склав їхній приблизний розклад на день. Так, він збирався зайнятися реабілітацією Стаса, та не мав наміру забувати про роботу — хоч одному довбню й потрібен був постійний нагляд, втім їм обом треба було долучатись до справи, яка одного дня мала перейти їм у спадок.
Перший місяць був найскладнішим: Габріель сам вчився готувати здорову їжу, що лікар прописав Стасу для набору ваги, а той ніяк не хотів їсти. Лише постійно нагадував про те, чого йому не вистачає, та влаштовував дитячі істерики. Навіть кілька разів намагався втекти, але охоронець майже за руку відводив його назад до будинку.
— Я не хотів, воно саме, — вкотре виправдовувався Стас перед Габріелем, поки той розстібав його куртку.
— Ти сам залишишся, якшо це повториться, — Габріель кинув куртку на вішак та одним поглядом припер Стаса до стіни. — Мені набридло, — зітхнув він і присів на банкетку. — Знаєш, коли твій тато помре, я міг би просто взяти опікунство над тобою і запхати тебе в психлікарню до кінця життя. То якого біса я зараз мучусь тут з тобою, якшо все так просто?
Протерши очі й розгладивши пальцями зморшки, що зібралися на лобі, Габріель подивився на Стаса. Цей придурок знову не міг зрозуміти, про що йшлося, але Габріелю це було неважливо — зараз йому дуже хотілося виговоритись.
— Бо я, бляха, знаю, шо потім всю відповідальність звалять на мене! — він смикнув Стаса за край светра вниз, через що йому довелось присісти навпочіпки. Крехтячи, він ледве влаштувався так, що майже перестав хитатись. Він сам був у цьому винний. Він це заслужив. — Якшо ти не підіграєш мені зараз, то одного разу нам обом буде не солодко. Ти виглядаєш як труп, хоча все ще не здохнув. Не вважаєш це знаком? — тяжко зітхнувши, Габріель зжав плечі Стаса й похлопав по них. — Срака, вали до своєї кімнати, доки я не покличу вечеряти.
— Аріель, — жалібно мовив Стас, й Габріель відчув його долоню на своїй.
— Ти відірвав мене від роботи, — відрізав він та, спершись на Стаса, встав з банкетки. За стільки разів Габріель вже звик до незапланованих перерв, та все ще було складно після цього повторно занурюватись в справи.