Великі плани І. Початок

3.3.Та шо ти як нерідний?

Вперше за літо Габріель наважився навідатись до офісу компанії. Його більше нічого не тримало вдома. І ніхто. Жодні Стаси. Аніка прийшла з ним за компанію як дружина, яку цікавило те, чому чоловік приділяє більшу частину свого часу. Вони одразу піднялися до директорського офісу, де на них чекала мама Габріеля. Вона з радістю привітала Аніку та запропонувала їй залишитися на чашку чаю, доки Габріель бігатиме за паперами.
І Габріель бігав за паперами. Коли його втретє послали до відділу кадрів, він подумав, що щось тут не так. Зупинившись та оцінивши атмосферу серед співробітників, він сам відчув паніку, що накочувала хвилями. Збоку на нього зиркнула молода жінка в окулярах і щось сказала своїй колезі. Габріель постарався вдати, що не помітив цього, й помчав назад до офісу директора.
— Шо сталось? — спитав Габріель, ледь зачинивши за собою двері.
— Тобі не варто хвилюватись, — запевнила його мати. — Звичайні справи, криза, треба вжити заходів, от і все. Я це вже разів п'ять проходила, і тобі в майбутньому доведеться.
— Я можу чимось допомогти?
— Хочеш скласти новий план заходів?
— Видно же ж, шо хоче, — за нього відповіла Аніка й поплескала долонею по дивану коло себе.
Не те щоб Габріель цього сильно хотів, але нарешті у нього з'явилась можливість зробити щось більше, ніж паперову роботу середньостатистичного працівника. Він не уявляв, скільки часу міг зайняти цей план, втім отримати новий досвід було важливіше, навіть якщо це могло позначитись на його відпочинку.

Наступного тижня проєкт Габріеля був названий добре виконаним домашнім завданням, тому що заходи вживалися терміново, а ти молодець, прибережи до наступного разу. Він не міг злитися на маму, бо розумів, що вона робила все для сімейного бізнесу, і батько Стаса її завжди підтримував. Швидше за все, Габріель для них ще не доріс до віку, коли варто було починати приймати важливі рішення. Звісно, а ще він побував у загсі в двадцять три — Костов великодушно нагадав йому про це. Мама народила його в цьому віці, але кому була справа до цього, адже батькові тоді була тридцятка.
Після п'ятничної вечері у батьків Аніки Габріель кілька разів заснув на її колінах по дорозі додому, а приблизно за п'ять хвилин до будинку йому зателефонував Стас — уперше за два тижні — й спитав, коли вони вже повернуться. Цей придурок сидів на сходах перед дверима та, розмахуючи руками, радісно зустрічав їхню машину.
Зачинивши дверцята, Габріель віддав Аніці ключ від будинку та зовсім недружнім тоном запитав:
— Шо ти забув у такий час у такому місці?
— Та шо ти як нерідний? — Стас із розпростертими обіймами накинувся на Габріеля, який слабо спробував відштовхнути його. Два тижні недосипання давали про себе знати, й він дуже сподівався нарешті відіспати свої вісім годин. Стас лише міцніше стиснув його у своїх руках і прошепотів на вухо: — Я зроблю все, шо хочеш.
— Я просто хочу нарешті виспатися, — промимрив Габріель і, зрештою переставши відпиратися, опустив підборіддя на чуже плече. Й відразу стало абсолютно неважливо, що опорою йому служила найжахливіша у світі людина.
— Вкласти тебе?
Стас трохи відсунувся від нього, через що між ними пройшовся холодний вітерець. Габріель потягнувся руками вгору й обняв його за шию, знову влаштовуючи голову на його плечі, а потім стало так легко — мабуть, через те, що тілу більше не доводилося триматися вертикально.
— Неси мене, раб, — здихнув Габріель і майже відразу, не без допомоги Стаса, повис на ньому мавпою.
Габріеля злегка трусило, коли його несли сходами вгору, але все компенсувалося таким бажаним ліжком. Одяг перестав давити й душити. Габріель перекотився на бік та збив половину ковдри між ніг, але незабаром вона зникла, й на заміну їй прийшло дещо гаряче й волохате.
Різко розплющивши очі, Габріель спробував відштовхнутися від... він зрозумів, що майже влучив Стасові в око, але промазав трохи нижче, по вилиці.
— Якого?.. — досить гучно для свого сплячого мозку розсердився Габріель, коли його знову ризикнули обійняти.
— Просто спи, — прошепотів Стас, зовсім не збираючись відпускати його.
Не відриваючи стурбований погляд від лиця навпроти, Габріель гукнув Аніку так, ніби стукався до неї з дев'ятого кола пекла, а за мить, коли вона не встигла прийти, схопився за свої сідниці. Дотики рук Стаса виявились лише фантомними.
— Дупу не дам, — пробурмотів Габріель занадто рівно й серйозно.
— Як скажеш, — Стас провів пальцем по його нижній губі, а потім показався доволі близько й лизнув її.
З дверей, що різко відчинилися, по кімнаті шмигнув порив вітру. Габріель обернувся на Аніку. Вона виглядала так, ніби на всіх парах мчала сюди з найдальшого закутка будинку, але, побачивши їх двох, лише закотила очі.
— Господи, я вам не нянька, — роздратовано протягнула Аніка й зачинила двері з того боку. Від такої заяви Габріель прокинувся повністю й широко розкритими очима глянув на Стаса.
— Вона сказала, шо ти тупий, і я згоден із нею.
— Звали нахрін, я хочу спати.
Габріель почав штовхати його від себе руками й ногами, а потім вийшло так, що уперся маківкою в груди Стаса — мабуть, перекрутився на ліжку. Тяжко зітхнувши, Стас занадто легко повернув Габріеля спиною до себе, наче той не впирався, і обійняв його. Сонний мозок Габріеля повторював, що треба боротись, але сил категорично не вистачало.
— Я тебе купую, — промайнуло теплим вітерцем у вухо, через що Габріеля пересмикнуло так, що Стас точно не міг цього не відчути.
— Не тільки ти, — прошипів Габріель, намагаючись витягнути свої руки із його захвату.
— Як скажеш, — просто погодився Стас і злегка розпустив обійми.
— Дупу не дам, — знову попередив Габріель, немов від нього тільки це й вимагалося.
— Вже було.
— Сплю з ким хочу.
— Я не зустрічатися пропоную.
— Ти тут не живеш.
— Віддати ключ?
Це запитання загнало Габріеля в глухий кут. Він підклав під голову долоню й насупився, намагаючись придумати відповідь, але цей вовцюра наче спеціально підібрав час, коли він не зміг би зробити правильний вибір. Слабо, але до думок Габріеля доповз той факт, що Стас не зміг сам зайти в дім — значить, у нього вже не було ключа.
— В сраку собі засунь, — пробурчав Габріель.
— Я тебе теж, — майже муркнув Стас йому у вухо.
— А я тебе ні, — Габріель шльопнув долонею його по лобі та повернувся обличчям до стелі, щоб краєм ока побачити реакцію.
— Як скажеш, — без краплі обурення шепнув Стас і поцілував його у куточок рота. — Еротичних снів, Аріель.
— Якось ти здохнеш, і... — Габріелю не вдалося закінчити, бо Стас стиснув його щоки пальцями й закрив його рота своїм. Буквально на кілька секунд, але, коли він відсторонився, Габріель забув, про що говорив. Втома брала своє.
Відвернувшись у свій бік, він міцно стиснув щелепи, потім облизав нижню губу та прикусив губи зсередини. З одного боку, було приємно, що Стас таки наважився поділитись своїм спадком, одначе Габріель не міг зрозуміти, за що підписався на таке щастя. Вдруге.