Великі плани І. Початок

2.5. Фак оф, папа

Наступного дня Габріель ледве змусив себе прокинутись, не кажучи вже про те, що це було точно не вранці. Після захопливої прогулянки вчорашньою компанією по корпусах у пошуках раптово загублених документів Аніки Габріель словесним стусаном відправив смердючого спітнілого Стаса помитись, а сам поплентався до спальні Клода. Зупинився біля дверей, подумки перехрестився і вже тоді постукав. Порахував до п'яти й штовхнув двері.
— Привіт, — Габріель зупинився на порозі. Клод сидів на ліжку в домашньому одязі й натягував чисті шкарпетки. — Можна увійти?
— Зараз? — пролунало надто різко.
— Ти ж не зайнятий? — Габріель зачинив двері й, підійшовши до Клода, опустився перед ним на коліна.
— Для тебе — ні, — Клод підчепив пальцями його підборіддя, піднімаючи його, потім окреслив лінію щелепи. — Я так втомився, — він потягся, не встаючи з ліжка.
— Знову молився над списками абітурієнтів? — Габріель почав як кіт м'яти двома руками внутрішню сторону його стегна.
— Що ще мені робити, коли ти відмовляєшся працювати зі мною?
— Років через десять, коли ти будеш старим дідом, я гадаю, всяке може статися, — Габріель легким рухом розправив тканину його домашніх штанів, що збилась, та почав м'яти друге стегно. — Тож не забувай про мене.
— А то знову з ноги виб'єш двері в моє життя? — Клод нахилився до нього занадто близько, та після короткого смішка відвернувся. Габріель відчув вселенське полегшення та теж зміг усміхнутись.
— Ага, і засуну тобі в дупу середньовічну грушу, щоб пам'ятав, — Габріель різко та міцно схватив Клода за пах, через що той явно не від приємних відчуттів підім'яв губи.
— Ти найкращий, — скриплячим голосом ледве вимовив Клод.
— Можна продовжити? — Габріель розштовхав його ноги в сторони та підсунувся ще ближче.
— Завжди тобі не йметься, — сказав Клод і відкинувся назад, упираючись руками в ліжко. Габріель дуже добре знав та розумів його, настільки добре, що ставало гидко від самого себе.
Відтягнувши гумку домашніх штанів, під якими не було білизни, Габріель узяв в руку частково збуджений член чоловіка й потягнувся вперед, коли пролунав стукіт у двері, що згодом різко відчинив Стас. За виразом його обличчя можна було сказати, що він не очікував побачити картину, що постала перед ним. Габріель не поспішав перериватись та терпляче чекав, поки Стас попросить вибачення і зачинить двері з того боку.
— Вибачаюсь? — скрипнув Стас, але не зрушив з місця, тільки сильніше стиснув ручку дверей так, що його кісточки побіліли. За мить Габріель був відкинутий убік, а Стас сидів на Клоді та вкотре замахувався на нього кулаком.
Габріель нарешті зрозумів, що й наскільки швидко сталось, і, піднявшись з підлоги, двома руками перехопив кулак Стаса. Він смикнув з усієї сили назад, змушуючи його впасти на підлогу. Довбень болісно застогнав, а Габріель подивився на Клода, чиє обличчя тепер більше було схоже на криваве місиво. Габріель допоміг йому припіднятись та, знявши свою футболку, постарався обтерти нею кров із чужого обличчя, після чого сів під ноги Клода й, схиливши голову, міцно заплющив очі.
— Пробач цього недоумка, — на одному подиху випалив Габріель.
— Якого лисого ти перед ним вибачаєшся? — Стас узяв його під пахви й підняв з підлоги, але Габріель відштовхнув його та опустився назад.
— За тебе вибачаюсь, — прошипів він, не наважуючись глянути на Клода. Так, їх договір був незвичайним, але Стас знав про нього, тож якого біса він зараз накоїв?
— Гей, ти, — покликав Стас Клода французькою, — сам смокчи свій хуй, — видав він, кілька разів ткнувши на Клода пальцем. Габріель роздратовано стиснув губи, намагаючись триматись якомога спокійніше, проте кулаки стискалися самі собою.
— Вийди, — не повертаючись до Стаса, гаркнув Габріель.
Клод усе мовчав, що не можна було вважати ні добрим, ні поганим знаком. Футболка, яку він притискав до нижньої частини обличчя, вже наскрізь просякнула кров'ю, а його руки лише здригалиися щоразу, коли він моргав, що виглядало вельми дивно.
— Ми йдемо, — Стас знову підняв Габріеля з підлоги й цього разу не дав упасти назад, взяв на руки як принцесу, хоч він і намагався брикатись. — Фак оф, папа, — виплюнув він у розбите обличчя Клода, який примудрився підняти на них затуманений погляд, і спробував винести з кімнати Габріеля, але він вчепився в одвірок.
— Я нікуди не піду, — прошипів Габріель, проте варто було Стасу лише трохи його підкинути, як він схопився за його шию, боячись впасти.
Стас опустив Габріеля на підлогу в їхній спальні та кинув йому в руки рюкзак.
— Збирайся.
— Ти не уявляєш, що накоїв, — всупереч своїм словам Габріель все-таки впхнув свої речі в рюкзак. — Якшо він звернеться до поліції...
— Тобто може й не звернутись, — Стас закинув рюкзак на плече й, схопивши Габріеля за зап'ястя, потяг до сходів.
Вони йшли лише в гугл-мапам відомому напрямку, Габріель намагався пояснити Клоду по телефону, що його другу-натуралу дуже не сподобалася ця сцена і взагалі він емоційно нестабільний кретин. Клод сказав, що цього не звертатиметься до поліції, але й наступного не допустить, і побалакають вони наступного разу. Після цього Стас забрав у Габріеля телефон і заштовхав його до фоє готелю.
— Давай сюди паспорт, — Стас тримав долоню перед Габріелем, доки він не нарив документ у рюкзаку. Вони підійшли до стійки реєстрації, й Стас своєю прекрасною англійською видав: — Дабл рум, ван бед, пліз.
— Тобі пощастило, придурок, — Габріель штовхнув Стаса коліном у стегно, але той наче не відчув. Габріель помітив очі дівчини за стійкою, яка, напевно, відчувала від них хвилі негативної енергії та боялася сказати зайве слово. Зрозумівши, чого б вона могла ще від них хотіти, він ввічливо додав нідерландською: — П'ять ночей, будь ласка.
— Припиняй грати в жертву, тільки вмієш, шо підставлятися. Мені свого лайна в житті вистачало, а ти втягнув мене ше й у своє. Знаєш, хто ти після цього? — Стас дістав закладені в обкладинку паспорта вісім сотень євро та віддав дівчині за стійкою, на що отримав ключ та інструкцію, куди йти, хоча навряд чи зміг щось зрозуміти. — Веди, я ніхрена не поняв.
Вони пройшли до другого ліфта, з якого якраз вийшли люди, і Стас натиснув кнопку потрібного поверху — хоча б це він зрозумів із номера на ключі.
— Хто я по-твоєму? — нагадав Габріель і косо глянув на Стаса.
— Поводишся як курва, — Стас штовхнув його до стінки ліфта й стиснув його щоки двома пальцями. — Я думав, ти жартував про відсос, а ти он який.
Габріель двома руками ледве зміг змусити Стаса прибрати свою, що вже боляче стискала його щоки, та відвернувся вбік.
— Ти хоч трохи вкурюєш, шо твориш? — з противним писком запитав Стас та доторкнувся кінчиком носа до носа Габріеля так, що той не міг більше дивитися повз нього і заплющив очі.
Йому було незручно — та чого там, страшно. Його вичитував Стас, якого нещодавно вичитував він сам. От тільки зараз Стас міг одним пальцем прикласти його до підлоги. Виправдовуватись перед ним не мало сенсу, як і чинити опір, але терпіти його мерзенні випади на свою адресу було просто немислимо. Слухати голосіння від людини, яку власноруч витягував зі сраки — зовсім не про це Габріель мріяв усе своє життя.
— Досить, — тільки й зміг прошипіти він та, несильно штовхнувши Стаса коліном в стегно, розвернувся обличчям до дверей ліфта, які нарешті роз'їхалися.
Стас знову схопив Габріеля за зап'ястя, немов боявся, що той може втекти, й потягнув у потрібний бік. Відчинивши двері, він штовхнув Габріеля перед собою та притиснув обличчям до найближчої стіни. Це було вже просто страшно. Не вірилося, що Стас міг зробити щось настільки жахливе, від чого всі нутрощі викручувалися.
Стукнули вхідні двері. Габріель затримав подих, намагаючись зрозуміти наміри цього дурня, проте нічого не відбувалося. З тяжким подихом Стас зірвав рюкзак з його плечей, а потім Габріель відчув, як він притискається до його спини. Це зовсім збивало з пантелику. Він не міг поворухнутися не стільки через Стаса, що навалився ззаду, скільки від потрясіння. Обійми були безперечно кращими за будь-яке насильство, але до того у Габріеля хоча б був план дій. Наразі ж йому залишалося лише чекати.
— Припиняй робити те, шо ти робиш, мені до біса шкода тебе, — прошепотів Стас під вухо Габріеля й сильніше притулився до нього, немов хотів повністю втиснути його в стіну. — Чого ти не можеш прийняти той факт, шо я люблю тебе?
Справді, чому?
Через веселе дитинство та ненависть Габріелю було складно повірити, що відтоді їхні стосунки могли змінитися. Хоч Стас стояв тут, за ним; хоч у коханні прямим текстом зізнавався. Навіть якби він дав відрізати свій пеніс, Габріель все одно ніколи б не повірив, що він не пішов би й не пришив його назад. Він витратив ліміт довіри Габріеля багато років тому, й зараз порожні слова ніяк не могли скасувати всі його минулі помилки.
— Посунься, придушиш, — якомога натуральніше прокрехтів Габріель та, як тільки Стас достатньо відсунувся від нього, розвернувся до нього передом, після чого відштовхнув ще далі. — Ти задовбав.
Підхопивши рюкзак, Габріель лише сіпнувся назад до дверей, але різко зупинився. Він не міг залишити Стаса одного. Хто знає, що ще міг натворити цей йолоп. Поглянувши на нього ще раз, Габріель зім'яв губи в тонку смужку й за два кроки дістався ванної кімнати.
— Ти не втечеш? — здивовано спитав Стас.
— Ніколи більше не чіпай мене, — гаркнув Габріель перед тим, як замкнутись у ванній. Хотілося простого людського хоч трохи відпочити від усього.