Великі плани І. Початок

4.2. Так, цей

— Ми не... — Габріель не встиг домовити, коли Стас прикусив шкіру на його шиї, та лиш задер підборіддя. Це було на межі болю, та доволі приємно. — Годі, — видихнув він і зажмурився.
— Дивись на здоров'я.
Стас опустив долоню на пах Габріеля, який одразу стиснув її своєю й постарався прибрати. Погано постарався. Все ж таки було незручно та непристойно влаштовувати таке на очах у сторонніх.
— Досить, — Габріель схопив Стаса за зап'ястя, але мало що міг поробити.
— У тебе такі холодні руки, — усміхнувся Стас.
— Ну ти й паскуда.
Аніка різко піднялася з крісла й, схвативши Габріеля за горловину джемпера, ногою відштовхнула Стаса від нього. Вийшло трохи жорстоко, враховуючи те, що вона мало не придушила Габріеля, але результат виявився кращим за будь-які очікування.
— Скажена чи шо? — гаркнув на неї Стас.
— Та ти задовбав мацати мого мужика при мені ж, — вона замахнулась для ляпаса, який мав би прилетіти Стасу в вухо, але через те, що він відхилився, її пальці лиш черкнули по його носу. — Пиздуй звідси, поки не отримав!
— Та господи, гаразд! Але завтра!..
— Пішов, бляха! — через зуби процідила Аніка, й це було дійсно страшно.
Очі Стаса стали по п'ять копійок, він зсутулився й вже не здавався таким великим і впевненим в собі. На його обличчі мовбито пропливла ще пара думок, але зрештою він щось тихо собі пробурчав і, схвативши свою валізу, вийшов з кімнати.
— Ти просто вогонь.
— А ти наче ганчірка, — зітхнула Аніка й впала на ліжко. — Давай чесно, оці мацання ж не входять до списку твоїх йому послуг?
— Ну, взагалі, ні, — похитавши головою зі сторони в сторону, погодився Габріель й сам задумався. Й справді, сильно багато він дозоляв Стасу, враховуючи, на яких умовах вони зійшлись.
Накривши лоб долонею, Аніка знову зітхнула так, мов з кожним разом збиралась вкладати в це все більше презирства. Габріель сперся плечем на одвірок, готуючись до словесного обсирання вовцюри, але не встиг на долю секунди.
— Знаєш, — доволі різко вигукнула Аніка, — я не наймалась твоїм сутенером, шоб всяким межі розжовувати.
— Та він наче не чує моє «ні».
— То не цяцькайся з ним, бий руками, ногами, залізною трубою. Розказую, наче сам не знаєш, — вона тяжко зітхнула й сіла на край ліжка.
— Спатимеш зі мною? — вчепившись пальцями в одвірок, спитав Габріель на що Аніка лиш коротко кивнула й відкинулась спиною на матрац. — Тебе знову кинули?
— Гірше, — простогнала Аніка й накрила очі долонями, — вона думала, шо зустрічається зі мною.
— Ай філ ю, бро.
Аніка лиш тихо угукнула і з розмаху запустила в Габріеля подушку, яку той не міг не піймати.
— Вали вже й спати.