Школа № 19 Це Кінець?

Частина 6

Під вечір Ельвірі зателефонував Бондаренко. Дівчина не підозрюючи, що гарний настрій після дзвінка пропаде ніби його і не було. Він розказав про нову посаду Стоуна, Бондаренко думав вона зараз вибухне від злості,  Ельвіра спокійно слухала його, гортаючи фото на ноутбуці. У давно забутій групі старшокласників, лазаючи по просторам та натикаючись на абсурдні фото вона майже не слухала Бондаренка. Та її цікавили не прості жарти у вигляді  листка на спині з дурним надписом, її цікавило щось грандіозне, щось таке щоб Ян вилетів з директорського крісла. І вона знайшла це фото. Фото яке порвало 
- Скажи ти ще маєш знайомих які зможуть подарувати мені директорське крісло? 
Питання трохи стривожило Бондаренка, та відповідь була позитивна. 
- Навіщо тобі посада директора? - підозріло спитав Бондаренко. 
- Ти зовсім не маєш уяви. - поскаржилася Ельвіра. - Наш новий директор, дуже сильно піклується школою. Поступово треба позбавити його цього щастя.  
- Ти хочеш його підставити? 
- Надто гучне слово. Лише справедливо зламати його життя. 

Ранок 7:30
2 тижні потому 

Майже останні теплі сонячні проміння пробивались крізь хмари даруючи людям своє тепло. 
Та з ранніми сонячними променями розливався звук набридливого будильника. Здавалось нічого не було чути крім цього звука, який так уміє переривати гарні сни. Оскар укутався у покривало, щоб сонце так не палило очі. 
- Ян! Лисенятко моє, вимкни будильник... - благав Оскар, він не мав наміру йти до школи. Енергії на новий день не було, та й взагалі у нього останнім часом енергії не було ні нащо. А от про Яна такого не скажеш, він просто сяяв від радості, от тільки блондин цього під ковдрою не бачив. Що було дуже дивно адже першим що Оскар зазвичай чує, і бачить це - Ян. А зараз крім будильника тиша. Хоча може він у ванній? Цього разу Оскар виліз з під ковдри та пройшов поглядом навколо. Нічого що казало про присутність Стоуна. Окрім маленької записочки біля тарілки зі сніданком. Оскару довелось піднятись з ліжка, відчуваючи як легкий холод пройшовся по тілу він ледь дійшов до стола. Що ж, почерк Яна блондин упізнає з тисячі. Лише він коли хоче залишити записку яка характеризує гарний настрій Стоуна, він повністю змінює почерк. Гарний, чіткий, та з характерними хвостиками на кінчиках букв. А коли він не зовсім хорошому настрої його почерк як курка лапою, і навіть чимось схожий на арабський, або китайський.