Школа № 19 Це Кінець?

Частина 13

- Я думаю нам потрібно розійтися. 
Ці слова змусили Яна втратити землю с під ніг. Слова були настільки не очікуваними, що звук відлуння голоса був у голові, все на світі зникло окрім Оскара на обличчі якого не було а ні натяку на жарт.
- Що? Чому? - його голос ледь не тремтів, через стільки часу проблем, Ян нарешті був біля Оскара, і здавалося проблемам настав кінець. Але важкі слова які сказав блондин зламали ілюзію хорошого кінця.
- Ти не бачиш? - злість і благання змішалися у голосі блондина, ледь стиснувши кулаки щоб не підвищити голос, або гірше. - Наші стосунки зайшли у глухий кут.  Я... я не знаю чи взагалі варто продовжувати це все.
- Це через... - на мить Ян замовкнув не насмілившись продовжити запитання. Однак його і самого огидне відчуття наростало всередині, що стало посеред горла не даючи нічого сказати. Тіло почало бути як вата ледь тримаючи його на ногах. 
- Через той випадок, так? Коли я... - Ян затнувся. Ніяк не мів закінчити фразу. Однак в голові складалася ясна картина всього цього безладу, якби він того дня не вдарив його, і спокійно б поговорив, зараз би Оскар не дивився на нього таким відчуженим поглядом. 
- Слухай Ян, - блондин зітхнув сховавши погляд у бік, збентежено потираючи потилицю. - Я все розумію... Однак ти сам бачиш що наші стосунки пішли до глухого кута. 
- Ні, ти ж... не хочеш це сказати, правда? 
- Нажаль. Подумай Ян, наші стосунки як картковий будинок, розсипався. А ми цього навіть не помітили. Нам завжди щось заважає. Спочатку твій божевільний колишній, потім його не менш божевільна сестра і... 
- Я знаю, знаю... Чекай? Його сестра? 
- Його сестра. Нова вчителька. 
-  Вона... його сестра? - Оскар ледь зміг прийняти почуте, однак уявити що червоноволоса жінка зі своїми тарганами в голові, і чоловік з садистичним нахилом можуть бути родичами, у це дійсно було важко вірити. 
- То ти дійсно цього не знав? 
- Звичайно ні! Це у голові просто не вкладається. Якщо вона сестра Ореста, тоді він щось задумав. 
- Звідки ти знаєш? Якби він щось задумав, він би тебе не витягав з тюрми. - Оскар підозріло підняв брову, дивлячись у розширені зіниці Яна. 
- Ти його просто не так добре знаєш. І я знаю що ця послугу Орест хоче свою ціну. Я навіть не думав що ти погодишся на його умови. 
Ян ледь помітив як здригнувся блондин при згадці про маленьку угоду між ним, та Орестом. Отже, він все-таки розповів про це. Оскар зніяковіло відвернув погляд, звичайно йому не хотілося виконувати умови цього хитрого та не передбачуваного пройдисвіта. 
- Мені було огидно від самої думки про те що ти сидиш за гратами. 
- Тому ти погодився на цю угоду? - Ян усміхнувся кутиком губ почувши виправдання Оскара. Однак цей винуватий погляд який так старався приховати блондин, цей момент зводив Яна з розуму, йому хотілося щиро обійняти його. Притиснути до себе, заспокоїти що все буде так як колись, що він знає про його угоду, і те що йому не варто про це хвилюватися. 
- Дурненький. Ти думаєш, я дозволив би це? - Ян повільно взяв блондина за підборіддя примусивши його дивитись на нього. 
- Ти знав про це. 
- Так, Оскар. Я знав це. 
Мить долі пролетіла між ними, поки Оскар зрозумів думки Яна, однак і читати думок не потрібно. Погляд з ким вони обмінялися, пояснював все, світ для них обох зупинився зараз для них існували лише вони. Лише кохання між ними яке спалахнуло як тільки Ян повільно рухався до губ блондина явно плануючи відтворити поцілунок, і лише тиша яка так голосно дзвеніла у вухах. 
Поцілунок магічним чином повернув Оскара у мить минулих подій,  він нагадував перший поцілунок, і  той момент коли вперше вогник кохання оселився у його грудях, щось у середині кричало, що більше причину свого пришвидшеного серцебиття, запалу в грудях, причину безсоння, сенсу в його заплутаному житті, він більше ніколи не відпустить.
Оскар міцно обійняв Яна відчувши як той не менш міцно обійняв його у відповідь. 
- Я радий що ти знову біля. 
Ян лише ледь кивнув на знак згоди, нічого не відповівши. Проте відсутність, тепла тіла говорили самі за себе, легким поколюваним збудженням всередині. Загострювало ситуацію і до біса рідний, та знайомий аромат блондина. Більше витримати він не міг. Терпіння скінчилося. 
Різко та грубіше ніж зазвичай, звик бачити блондин Ян схопив зап'ястя  блондина зафіксувавши їх над його головою. .
- Знаєш... - хрипло почав Ян, - У нас залишилася одна, маленька, делікатна, справа. 
Оскар одразу ж зрозумів про що мова, тому і не видно що його щоки трохи покрилися румянцем, і те що серце стукало надто гучно і сильно, поки Ян продовжував. 
- Цього разу я врахую те що мав справу з Орестом. Тільки постарайся не розбудити сусідів знизу.  

Ельвіра розлючено грюкнула дверима офісу слідчого Багрового, прядки червоного волосся хаотично впали на її обличчя, дівчина посмішила забрати їх. Багровий говорив по телефону слухаючи розмовника, не задоволено потираючи перенісся. А коли помітив не менш задоволену Ельвіру, поспішив закінчити розмову. 
- Так, так... Звичайно. Ага. Слухай я тебе потім наберу. 
Як тільки чоловік поклав телефон з рук, Ельвіра злісно вдарила долонями по його столу. 
- Ти сказав що він сяде. - було помітно як вона ледь стримувала свій гнів, стараючись зберігати спокій. 
- Ельвіро, ти мене знаєш я завжди виконую свої обіцянки, але цього разу... 
- Що цього разу?  
- Твій брат. 
- Він був тут?! - вона крикнула почувши що до цього причетний її брат, тільки одна згадка про нього виклика шалений гнів. 
- Ти сама знаєш що він має маленьку владу тут. 
- Сучий син. Навіть зараз. - вона втомлено і роздратовано занурила пальці у волосся. - Тепер я починаю розуміти тата. 
- До чого тут він? 
- Забудь. - сухо кинула вона. - Я покінчу з цим раз, і назавжди. 
- А твій брат? 
- Якщо це означає вбити його, я це зроблю. 
- Жорстока ти жінка.