Школа № 19 Це Кінець?

Частина 7

Ян ледь стримувався на поворотах, щоб раптом не піти зі світу скоріше ніж потрібно. Тому коли він потрапив у затори його серце несподівано почало битись сильніше, а нерви просто поглинали його думки. Та чому він так бурхливо відреагував? Чому він дозволив собі повірити словам незнайомій йому людині? Його думки ніби поділились на два табори: Оскар і справді віддаляється від нього, або йому дали не вірну інформацію. Однак навіщо Ельвірі йому брехати? Тай чи брехала вона. Поки він з багатьма машинами стояв, він усвідомив, що не потрібно діяти на емоціях. Потрібно дати проблемі деякий час розігрітися. Можливо Ельвіра спутала когось з Оскаром?
Тому прийшовши додому, Ян скандалу не вчинив, хоча і дуже хотілось.
Оскар зустрів його з усмішкою, той не подаючи розлюченого виду, спокійно спитав про червоний слід на його шиї, якщо дивитись здалеку його не помітити, але якщо дивитись з близька то побачиш червону пляму. Пляму яка просто виводила Яна з розуму. Однак не сказати про це Ян не міг. І запитувати йому не потрібно було, Оскар сам помітив її, коли Ян відійшов у іншу кімнату, та краєм ока Ян встиг помітити як Оскар пересвідчився, що той дійсно відлучився залишивши його самого, тихо поспішив до ванної. Пролунав звук води. Напевно змиває пляму - подумав Ян.
Якби ж вони знали як їм ця маленька пляма обійдеться у майбутньому то ніхто б не робив вигляду ніби все добре.

Вже декілька тижнів холод між ними наростав як той ураган. Саме через те, що вони боялись бути відвертими один з одним, тепер Ян все більше відсторонився він Оскара, тим що майже не ночує вдома. Тому кожного вечора коли Ян мав повертатися додому, Оскар хотів починав будувати у голові їх розмову, та нічого не виходило. Як тільки він бачив ці стомлені, байдужі очі, він замовкав. А коли залишався сам на сам зі своїми думками, він ловив себе на думці що їхня зустріч була помилкою, а одного разу він взагалі хотів забрати всі свої речі, і піти геть від Стоуна, він не хотів весь час робити вигляд ніби все добре хоч це не так.
Та більше його дратував факт того, що біля Яна, завжди крутиться Ельвіра. Вона ніби відчуваючи завжди була біля нього саме на очах у Оскара, у той момент долоні автоматично стискались до болі. Ян ніби ці моменти не помічав, або не хотів помічати.
Від цього Оскар надумав все що тільки можна у своїй голові. Можливо їхнім стосункам не судилось бути. І можливо для обох це - кінець.
Та насправді, якраз сьогодні прийде перевірка, яка хоче побачити взаємини між вчителями та учнями, хоча сам Ян вважав поки самі вчителі не захочуть зрозуміти учнів, то ніяких хороших взаємин не буде, очі важко було залишати відкритими. Хотілось покинути все. Відіспатись як ніколи раніше, від цих думок холод пройшов по спині. У голові крутилось лише одне: коли це закінчиться?
Ось зараз він йди по коридору з інспекторами, одна жінка, та середніх років чоловік. Він бачив як ці двоє оглядали кожен сентимент школи, як хотіли знайти те, до чого можна докопатися. Однак нічого не знайшли. Та найгірше те, що на їхніх обличчях безтурботна усмішка, чесно кажучи його це трохи дратувало. Коли прийшов час показати короткий виступ у актовій залі, майже всі були вже всередині, окрім молодших класів. Рада висловилася, вони повністю інформацію не сприймуть. Ян, та два інспектори сіли на перший ряд, здавалося їм цікаво. Біля самих дверей схрестивши руки стояв Оскар, Стоун помітив його, але підійти не міг. Лише обернувши голову, кинув нібито випадковий погляд, який свідчив:
про присутність блондина він чудово знає.
Старшокласниця сказала останні слова на прощання публіці, інспекція вийшла задоволеною, Ельвіра впоралася на відмінно. Все йшло як по маслу. Нарешті все скінчилось. І як Леонідович це все терпів? - промайнуло у Яна в голові. Провівши інспекцію до дверей, і з полегшенням зітхнувши.
- До кінця дня ти за старшу. Я не хочу щоб мене зараз хтось турбував. - промовив Ян як тільки до нього підійшла Рада.
Вона з розумінням кивнула, адже погляд говорив все за нього.
Нарешті Ян зміг налагодити стосунки з Оскаром. Це - шанс розтопити кригу яка майже поставила крапку у їхніх стосунках. Коридором Стоун просто летів, йому дуже хотілось нарешті пригорнути блондина та прошепотіти йому на вухо як він його кохає. Однак його плани не зовсім будуть втілені.
Ян знайшов Оскара біля сходів які вели на другий поверх школи. Той кудись поспішав, та коли його ім'я окликнув дуже знайомий голос, він зупинився. Ян був впритул до Оскара, так що побачив його карі очі, які з надією чекали на слова, що розвіють всі його переживання за останній час.
Так зараз і мало статися, коли Ян нарешті зібрався щось, сказати обоє повернули голови на зойк дівчини який пролунав так не вчасно.
- Чорт... - прозвучав голос Ельвіри.
Хлопці швидко підбігли на її голос, вона була на підлозі, тримаючи руки на стопі. Біль читався на її виразі обличчя. Ян одразу присів біля неї питаючи що сталося. Ця його дія збентежила, та обурила Оскара. Так, Ян зробив те що би всі зробили на його місці, та осад неприємних емоцій був при ньому.
- Я впала, і дуже болить стопа. - застогнала від болю вчителька. - Напевно перелом.
- Оскар можеш викликати швидку? - повернувши голову звернувся до блондина Ян.
Той з потупивши погляд повний недовіри, та ноткою ненависті ніби не почув питання. Та коли питання прозвучало ще раз, Оскар неохоче витягнув телефон набираючи 103.
Та поки йшли гудки, перед останньою краплею було те, що Ян насмілився взяти Ельвіру на руки, щоб віднести її до вчительської. Хвиля ревнощів, невдоволення, та гніву як шторм потопили холодний розум хлопця. Однак волю емоціям він дати не міг, і не хотів.
Та некомфортно було не лише Оскару, але й Стоуну. Він почувався зрадником у очах Оскара. Йому здавалося, що подолати стіну з криги стало ще важче.
Ян поклав акуратно Ельвіру на стілець.
- Дякую Ян. - жалісно сказала Ельвіра.
Поки той щось, говорив про допомогу та людей, Ельвіра взяла сміливість поцілувати Стоуна. Йому щось перемкнуло в голові, чомусь йому це сподобалось. Він захопився, та не помітив як у дверях з'явився Оскар, та швидко вилетів грюкнувши дверима. Це була остання крапля для Оскара. Злість хвилею накрила його голову. Та найбільше після того, як на секунду здалося, що Ян навіть не проти. Лише після того як Оскар кулею вилетів на вулицю, Ян відсторонився та побіг наздоганяти Оскара. Та було вже запізно, блондин хлопнув двері машини, розвернувся та попрямував на машині додому. І здавалось Янові це хорошим не закінчиться.

Вдома Оскар захлинаючись від емоцій витягнув свою валізу з шафи та почав швидко збирати свої речі. Незграбно складаючи їх, до валізи. І чорт забирай він у цій школі не залишиться! Через пів години валіза була готова, та звук дверей і Ян вже стояв на порозі спальні дивлячись на валізу у руках блондина.
- Що...що ти робиш? - ледь вимовив Ян.
- Не бачиш йду від тебе. Дай пройти!
- Оскар, поклади валізу, ти нікуди не підеш. - Ян хотів вихопити валізу з рук у блондина та той не дав цього зробити.
- Командувати будеш Ельвірою, я не твоя власність.
- Так, я винен вибач! Та не вже ти дійсно підеш?
- Мені цікаво коли ти вдома не ночував, ти був у неї і трахав її?! - кричав Оскар. Емоції не давали йому розумно думати.
Відповісти Ян не встиг його відштовхнули від дверей. Оскар вже був біля дверей та його в останню мить схопив за плече Ян.
- Не смій мене навіть чіпати! - зашипів Оскар прямо в обличчя Стоуна.
- Заспокойся! Ти знаєш що між нами нічого не було. - Ян вже помалу виходив з колії. Його терпець також мав свою межу.
- І справді ти лише її поцілував, а у вільний час був у неї. - в'їдливо огризнувся Оскар.
На цьому місці терпець Яна урвався. Він також мав що сказати Оскару.
- Знаєш, ти теж не ангел, якщо додумався прийти з помадою на шиї!
- Що?... - шоковано перепитав Оскар.
Обоє були готові вибухнути від злості, лише однак іскра, і вони перевернуть квартиру до гори ногами. Однак їх відволік дзвінок у двері. Зрозумівши, що Оскар навіть не думає відкрити двері, Ян роздратовано підійшов до дверей.
- Ви до кого? - відкривши двері на порозі стояла літня жінка.
- Ян Стоун? - акуратно запитала вона.
Той повільно кивнув головою.
- Це прозвучить дивно, можливо ти навіть не повіриш. - не сміливо продовжувала жінка. - Та я нарешті знайшла тебе синку.