Школа № 19 Це Кінець?

Частина 8

- Ти ж казав твої батьки померли. Тоді хто це така? - Оскар ще раз подивився на дивну жінку яка представилася як мати Яна. 
- Ти думаєш я знаю. Можливо якась шахрайка - роздратовано прошепотів Стоун. 
Жінку все таки довелось впустити всередину. У неї був невеликий доказ своїх слів. Правдивий або не правдивий їм ще не було ясно. 
Жінка простягнула документ свідоцтво про народження. Оскар та Ян з подивом читали увесь текст, що був написаний на старому папірці. Обоє повинні були зізнатися собі той факт що, документ був не у найкращому стані, може бути доказом того, що він справжній. Але це - лише здогадки. 
Проте документу на руках важко не повірити. Тай сам Оскар чим більше він вдивлявся в обличчя жінки, то більше він бачив в ній Яна. Та якщо цьому Оскар був здивований, то Ян був чимось роздратований. Він явно не вірив у те що вона його мати, однак Оскар його не засуджував. 
Темноволоса, з коротким волоссям, та молодша на свій вік жінка, мала вигляд спокійної, та зовсім не конфліктної людини, а тим більше її великі зелені очі, прямо як у Яна. Вона опустила свій погляд на валізу яку Оскар залишив майже біля неї. Якась мить, і Ян перестав слухати невдоволене шипіння блондина, та помітив її погляд. Стоун швидко поклав свою долоню на плече Оскара, той невдоволено кинув погляд на цей жест. Здавалось він навіть трохи скривився. 
- Це Оскара - пояснив він. 
- Разом орендуєте? 
- І не тільки. 
На цьому Оскар швидко скинув долоню однак погляд не ховав він прямо дивився жінку яка стояла перед ним. А от Яна це почало веселити, навіть очі запалились іскрою азарту та грайливості. Сміт до останнього сподівався, що вона не зрозуміє Яна, або подумає що це - був жарт. Жінка помітно збентежилась, здавалось вона не знала як відреагувати. Вона повільно вдихнула та видихнула повітря. Оскар очікуючи хоча б якусь реакцію подеколи краєм ока поглядав на Яна, та той наче хижак спостерігав за своєю жертвою яким буде її перший хід. Проте блондин чудово розумів Стоун не вірить їй. 
- Рада за тебе синку, - спокійно вимовила жінка. - Якщо  ви не проти мені вже пора йти. 
Вона легко посміхнулася на останок, сказавши ще зустрінуться.
Двері закрились. Тиша заполонила квартиру, валіза яка стояла посеред коридору чекала вироку який можуть винести любої миті, однак ніхто не наважувався сказати ні слова. 
- Ти їй віриш? - акуратно запитав Оскар повернувшись тілом до Яна. 
Хоч цього Ян не показував та він ще ніколи не відчував настільки сильного внутрішнього конфлікту як зараз, це вперше йому було не по собі. Якщо жінка брехала то йому було не приємно дізнатись, що рідна мати таки загинула навіть не попробувавши з ним а ні дня. Але якщо вся ця ситуація буде правдою, то він чомусь злився. Зараз він себе не розумів, він втрачав контроль над думками, над емоціями, над самим собою. І це його лякало. Та на його щастя він мав на що відволіктися. 
- Ходімо. - неочікувано заявив Ян, - Валізу завтра розбереш. 
- Нікуди я з тобою не піду. 
За мить руки обняли за талію блондина, Ян притягнув його ближче до себе щоб навіть сантиметра не лишилось. Оскар уткнувшись обличчям у плече Стоуна вдихаючи носом майже вивітрений аромат улюблених духів Яна, які йому асоціювались з літнім ранком. Від цього холодні руки блондина мимоволі лягли на гарячу шию, доторки змусили здригнутися Яна. Серця обох почало нестримно битись, знаходячись так близько одне до одного, здалось існував один ритм на двох. Давало гостроті відчуттям невгамовне тертя тіл та тиша навколо. Думки Яна були відкинуті як тільки відчув гаряче дихання на шиї, а вже потім і на плечі. Збудження досягнуло критичної межі, руки непристойно хотіли торкатись бажаного тіла. Не відриваючись від блондина зануривши долоню у біле волосся, Ян помаленьку почав робити кроки щоб переміститись у більш зручне місце, тобто - до спальні. 
За мить Оскар легенько штовхнув Яна ліжко, даючи ясно зрозуміти хто сьогодні буде зверху. Блондин нависаючи над напів оголеним тілом забувши усе на світі. Оскар покрив губи Стоуна, грубив наполегливим поцілунком. Ян з нетерпінням чекав наступних дій від Оскара, він навіть не дозволяв собі уявляти собі такого блондина, і навіть не міг уявити що день коли він все таки буде знизу настав саме зараз. Та найбільше здивування було коли всі елементи одягу були десь на підлозі, Оскар починаючи глибокими поцілунками прикушуючи шматочок губи ніби це - вишукана страва смак якої треба добре відчути, закінчуючи серйозними слідами від зубів на плечах та руках. Руки блондина помалу спускались донизу до найголовнішого шоу сьогоднішнього вечора, та він не буде таким м'яким як Ян, здавалось він згадував йому усі образи які накопичились за останній час. Взявши в руки збуджений орган він почав зі швидкого темпу. Ян закинув голову назад закочуючи очі, від насолоди яка з кожним рухом вгору та вниз наростала. А від поцілунків він буквально починав задихатись, адже коли блондин відривався від його губ то навіть не давав йому нормально вдихати повітря. 
Різко відірвавшись від поцілунків Оскар дав набратись повітря їм обом. Однак після покривши долонею вуста Яна, рішуче та раптово увійшов всередину. Зараз йому прямо в очі дивиться не той Оскар яким він його знає, він інший. Рішучий, мовчазний, повністю розкутий та впевнений. Швидкі рухи Оскара вигукувались болем, Ян хотів зупинити його, та не посмів, та як біль зникала та перетворювалась на насолоду. Руками стискаючи стегна блондина до червоних слідів на якусь мить Ян згадав у голові Ореста. У темряві Оскар чомусь нагадав йому саме його, та коли гарячі та ніжні губи почали залишати мокрі сліди ключицях, і звичний аромат блондина вбився в ніздрі, цей силует зник як і дискомфорт. Рухи Оскара ставали дедалі швидкішими та глибокими, однак він робив це обережно, хай там як, однак він ще кохав цю людину, змінити це - було важко, а можливо і  нереально. Дихання ставало частішим серцебиття гуділо навіть у голові, обоє розуміли скоро вони дійдуть до піку. І саме в цей момент вони відчули тіла один одного як одне ціле.