Школа № 19 Це Кінець?

Частина 16

Кілька днів минуло, Оскар та Ян не помітно повернулися до звичайного ритму свого життя, однак вже без настирливих людей. Так непомітно промайнув місяць, а там вже і пів року. Пів року без пригод, та привидів минулого. 
За цей час Ян продовжив спілкування зі своєю біологічною мамою, однак звичайно переступити через себе він не міг, тому все-ще тримає стіни навколо себе. Якщо Оскар був десь поряд, то той відчував які напружені стосунки були у Яна та його мати. 
Проте навіть у такі моменти Оскар відкривав в ночі очі від думок які літати у голові як комахи, не даючи спокійно жити. Коли той прикидався, він декілька разів знаходив Яна також у пробудженому стані. І також у його очах читалися багато думок. 

Одного дня задумливо сидячи над підручником, навіть навіть не читаючи, хоча точніше він спочатку прочитав декілька рядків, а потім його поглинули думки як хвиля у шторм. Однак навіть якщо Оскар у справжньому морі Оскар міг якось боротися за життя, та виплисти на поверхню щоб ковтнути так йому потрібне повітря, то у морі думок він без шансів втопиться. Втопиться та навіть не подумає боротися за життя, просто дозволить глибокому морі думок поглинути його, та стати одним цілим. Однак Ян який увійшов та всередину класу, встигнувши помітити як Оскар був поглинутий у думки вивів того з трансу, не дозволивши йому знову впасти у прірву роздумів. 
- Знову у думках літаєш? - насміхнувся Ян. 
- Можна і так сказати. 
Янові було дивно бачити Оскара такого засмученого, адже всі проблеми що склалися останнім часом зникли. З Ельвірою дивом жоден з них не пересікався, життя повернулося до звичайних турбот та проблем. Однак у Оскара не було спокійно на душі. Йому чогось не вистачало. Пустота яка так сильно шкрябала його серце, ніяк не давала йому спокою. 

Ян помітив дивну поведінку Оскара вже давно. Спочатку перекладав це на втому, а потім коли дивний стан Оскара не зникав, Ян вже почав частіше спостерігати за дивною поведінкою Оскара. І найгірше той мав звичку спати на дивані, що дуже дивувало Яна. Кілька разів той хотів почати розмову, однак блондин як завжди не даючи сказати ні слова просто переводив тему. Кілька днів перетворилися на місяці, не помітно і надійшли літні та спекотні дні вже на в кінці весни, що було помітно, навіть учні школи які звикли з бігати по шкільному двору куди тільки очі бачать, не ступали навіть через поріг головних дверей. Було помітно як через раптове підвищення температури учні ледь зберігали ясний розум на заняттях. 

Ельвіру Ян чомусь вирішив залишити, хоча Оскар був проти говорячи проте що він буквально тримає вбивцю біля себе, через це в одних з днів вони вперше посварилися за довгий час, тоді буря емоцій які так довго бажали вийти на волю, та зробити боляче один одному змусити відчути укол болю у серці від гострих слів, цього разу кружляли у повітрі ледь дозволяючи стримуватись від різких слів чи рухів. 
- Оскар, кажу чесно, я знайду їй заміну вже найближчим часом. - спроба заспокоїти блондина під його роздратованим поглядом. 
- Ти це вже казав дві неділі назад, Ян. Скільки ще ти будеш годувати мене цим лайном? 
- Заради всього святого... - Ян втомлено потер перенісся, у думках вважаючи цю суперечку дурною, а поведінку Оскара дитячою. - Я збирався це зробити, однак у мене є інші більш важливіші проблеми ніж Ельвіра. 
- Ти взагалі чуєш що ти в біса кажеш? З твоєю роботою, ми тепер не як партнери, ми тепер як сусіди. Ти вже навіть на дивані ночуєш. А ти кажеш що у тебе є важливіші проблеми? Коли не бачиш що половина моїх речей вже немає! 
Ян хотів заперечити заспокоїти, або принаймні обняти його, сказати що все гаразд, і що він його досі кохає незміно, та остання фраза змусила його пам'ять працювати, та відкрити маленькі ледь впізнавані картинки тих що на льоту зловили його очі. Дійсно. Половина речей Оскара просто зникали. Повільно один за одним. 
- Звичайно я помітив. Взагалі куди ти збираєшся заради бога? 
- Я більше так не можу, жити з тобою як з сусідом, бачити тебе або тут у школі, або в ночі на дивані. 
- Що ти хочеш сказати Оскар? - з підозрою підняв брову Ян. 
- Я йду від тебе. Решту речей я заберу сьогодні увечері. 
Ці слова були як грім серед ясного неба. Ян намагався дібрати слова, чи знайти натяки на злий жарт. Однак Оскар тільки дивився на нього з серйозним обличчям, жодного натяку на жарт, чи вагання. Його вивело з думок рухи Оскара до дверей. Як тільки його рука торкнулася ручки дверей, Ян вийшов з трансу схопивши того за лікоть мертвою хваткою. 
- Чекай Оскар ти нікуди не підеш. Ти не можеш просто піти. - Оскар намагався вирватись з його руки, дряпав, виривався, лаяв, однак Ян не планував йог відпускати. - Оскар. Годі вже. Перестань! 
Роздратування виросло до останньої краплі, він не хотів відпускати Оскара, не хотів щоб він йшов, бажання та злість змусили його зірватися, змусити Оскара заспокоїтись.
- Я сказав годі! 
Проте не витримав, рука автоматично піднялася навіть не стримуючи сил. Приземлилася на щоку блондина від чого той здивовано застиг на місці. Тільки після Ян зрозумів що зробив. Він вдарив людину яку кохав. Він вдарив Оскара. 
- Лайно. Я не хотів. Оскар мені шкода. - він почав швидко почав вибачатися, після усвідомлення наробленого, він не хотів завдати йому шкоди. Лише випадково зірвався. Проте Оскар і слухати і не бажав, він розумів все тільки стає гірше. Тому він зі всієї сили відштовхнув Яна, та поспішив покинути кімнату, зі слідом удару. 
Ян хотів зірватися наздогнати його, однак знав що краще дозволити Оскару залишитися на самоті, охолонути, дати йому подумати, та заспокоїтись. Але момент коли його рука вдарила по Оскаровій щоці не давала йому спокою, в голові він проклинав себе, та те що він зробив.