Школа № 19 Це Кінець?

Частина 9

Червоні пасма волосся нерівно лягли на голові, з всього світла була невеличка однак гарна настільна лампа. Світло пробиралося крізь меблі.
Фари незнайомої машини, швидко згасли і темрява заполонила увесь район. Ельвіра зрозуміла, за нею стежать, схоже її братик таки знайшов місце перебування молодшої сестри. Кутик губім мимоволі усміхнувся, гра почалася. Та не лише у нього є люди. Цю гру вона доведе до кінця. 
З ранку відкриваючи двері машини, краєм ока вона помітила ту саму незнайому машину яка стежила за нею вчора. Тримаючись на відстані, проте зливалась з натовпом інших машин які застрягли в потоці буденних справ, незнайомець слідував за Ельвірою до самої школи, та навіть посмів зайти до середини. Ельвіра відчувала його сухий погляд, чула його ритмічні кроки. Вона зупинилась біля жіночого туалету, поглянула на незнайомця у звичайному одязі, у якому найчастіше люди ходять до магазину за кілька будинків від їхнього під'їзду. Хлопець досі тримався на відстані, навіть не дивлячись на Ельвіру. Потягнувши ручку дверей, і увійшовши до середини чекаючи зайде він чи ні. Незнайомець увійшов. Ельвіра ковзнула швидким поглядом по хлопцеві, зовнішній вигляд у нього нічим не відрізнявся він інших. Чорне волосся, середній зріст, приплющені широкі губи. Та от що кидалося в очі так це рідкісний колір зелених очей. 
- Ваш брат хоче вас бачити. - почав монотонний спокійний голос, - Доведеться піти зі мною.
Ельвіра зробила паузу. Піднявши брову вона відповіла «гаразд» прозвучало воно так само байдуже як і погляд з яким вона на нього дивилась. 
Як тільки він обернувшись потягнувся за ручку дверей, холодна сталь леза проникла крізь шкіру. Різкий удар повторювався аж поки мертве тіло не впало на підлогу вкриваючи її багряним кольором. 

Карі очі все ще дивились на Яна зі злістю. Сидячи за столом тримаючи у правій руці Оскар відклав його у сторону піднявши на Стоуна важкий погляд. 
- Ти все ще сердишся на мене? - тихо та акуратно запитав Ян. 
- Ти навіть не уявляєш на скільки - беземоційно відповів Оскар. 
Та навіть від такого холодного тону голосу Ян не спохмурнів. Навпаки. Усмішка одразу ж розпливлася на обличчі, це добре що Оскар хоча б говорить з ним, хоч і не так ніжно як до того бісового поцілунку. 
- Яка ж ти падлюка - тихо промовив блондин спостерігаючи як Стоун безсоромно посміхається йому прямо в очі, навіть знаючи що він зробив.
- Чому це? 
- Ти поцілував Ельвіру на моїх очах, а зараз ти просто посміхаєшся ніби нічого не сталося! 
- Я вже вибачився, скільки можна? - невдоволено розвів руками Ян.
- Вибачу тебе коли звільниш це стерво! - нерви Оскара вже не витримувало гнів який ховався десь у глибині його душі почав прориватися на зовні, і блондин почав переходити на крик. - Коли вона до тебе відкрито лізла, ти нічого не зробив! Нічого Ян, нічого! 
Хвилину Ян дозволив карим очам дивитись на нього з люттю, та через мить там не залишилося а ні краплі гніву, лише розчарування у ньому. Це ще більше віддаляло їх одне від одного. 
- І що ти  хочеш почути? - спокійно запитав Ян. 
Це настільки дало жару у вогонь, що Оскар швидко встав попрямувавши до дверей, хлопнувши ними з усієї сили.