Сеньйор Федеріко, заспівайте знову!

Глава 4. Сеньйор Федеріко переїжджає

   Алонсо залишив на Марсіаля прибирання з посудом і пішов розважатися. Марсі сперечатися не став — чия квартира, того й правила. Він зітхав, але тягнув час і знаходив нові заняття. Потім піймав себе на тому, що переставляє всякий мотлох з місця на місце, зупинився і завалився на ліжко. З тяжким зітханням дістав телефон.

— Марсі?

— Привіт, Тадео, друже! Як там справи? — він сів на ліжку і почепив усмішку.

— Навіщо ти телефонуєш? Ріко не пустить тебе назад, не сподівайся.

— Та я не про те... Я хотів дізнатися, як сеньйор Еллісон.

— Навіщо? — після паузи спитав Тадео. Марсіаль облизав губи.

— Знаєш, що б я не викинув, Ріко завжди мені пробачає, може, навіть зараз мине час, і він мене пустить назад... — він насупився і потер шию. — Мені навіть це зійшло б з рук, як завжди. Ну, знаєш, Ріко. Що він мені зробить? — Тадео нетерпляче засопів у трубку, і Марсіаль прискорився: — Але з Еллісоном таке не прокотить. Я гадки не мав, що все так закінчиться... Я не хотів! Я не думав...

— Ясно... Думати — взагалі не твоє, як я подивлюсь.

— Я безвідповідальний шмат гівна. Знаєш, я розмірковував над тим, що ти мені сказав, чи точно я певен, що він хотів... Я думав. Він погодився, це точно. Але я не знаю, чому, — він запустив пальці у волосся. — І тоді мені було все одно, я був п'яний і не став розбиратися. Адже це дивно, в сенсі ми й до того до ладу не розмовляли... Чому він, до дідька, погодився? — він глибоко зітхнув і взявся за перенісся. — Так... Коротше, я не спитав його. Ні чому, ні навіть сподобалося йому чи ні... Може, він мене ненавидить... Я можу тільки сподіватися, що він... — його голос зірвався, — не зробив це через мене. Загалом, думаю, я маю просити вибачення. Думаю про це весь час... Виходить, це я мало не вбив його?

Тадео тихо дихав у трубку, потім прокашлявся.

— Ти диви, навіть не знав, що ти здатний на такі роздуми. Дуже зворушливо!