Сеньйор Федеріко, заспівайте знову!

Глава 10. Сеньйор Федеріко приймає рішення

— Ну-у-у, машинки — одна радіокерована — пластиковий Бетмен, плюшевий ведмідь і заєць, у сестри були барбі, ми іноді грали разом... От серйозно, знаєш, ти єдиний хлопець... гм, чоловік, який питав мене про це, — він підняв брову і посміхнувся. — Нафіга тобі ця інформація?

Марсіаль зав'язав останній вузлик на бинтах, ковзнув пальцями по долоні, і сеньйор упіймав їх. Витягти їх було простіше простого, але Марсі завмер, затамувавши подих. Сеньйор зі спокійним обличчям дивився повз, ніби не помітив цього і першого звернення "на ти" теж. Він знизав плечима:

— Мені цікаво. Ми з Мері знали одне про одного все.

— Ти ж, начебто, вирішив, що не... — він глянув на їхні переплетені руки й затнувся. — Забудь.

Сеньйор перевів на нього сумний погляд:

— Думаю, у Мері серйозні проблеми. Ріко не каже, але... — його голос зірвався, сеньйор схлипнув і притис рукав вільної руки до обличчя. Марсі підскочив, сів поруч на край стільця, обійняв. Фредді притулився щокою до його маківки. — Я не зможу бути з тобою, якщо вона прокинеться.

— Цього я не боюся, — Марсі скривився. Випадковий жарт виявився надто похмурим, а сеньйор про це навіть не здогадується. — Я планів на все життя не будую, хай іде, як іде.

Сеньйор зітхнув і поклав йому руку на плече. Марсі підняв голову, торкнув носом підборіддя, щоку. Притяг за шию. Лизнув губи, ясна, і зуби розтулилися. Марсі зі стогоном утиснув його в стіну. Знайомий жар ударив по тілу. Від присмаку кави та булочок слина потекла з-під язика. Марсі бгав відвороти піджака вологими пальцями, стискав Фредді за плечі. Опустився на підлогу, розстебнув чужі штани, погладив крізь тканину, і він обхопив Марсі ногами за плечі. Марсі заліз під сорочку, лизнув живіт, який затвердів від раптового зітхання. Легкі руки лягли на шию Марсі поверх волосся:

— Стривай...

— О боже ж мій! — Марсі підняв обличчя. — Ну що знову?

Фредді підняв долоні:

— Мені боляче.