Герой Сонця та Місяця

Розділ 2 Цікаві Розмови .

І ним виявилася та сама дівчина яка з'явилася на балконі.
- Ти м-мій зброєносець?
- Ні, я королева драконів - вона чарівливо просміялася - А ти як думаєш? Так, я твій зброєносець.
Я обдивився її. Вбрана вона була в туніку лазурного кольору з шрунком на поясі. На плечах було щось середнє між плащем і кофтою. І що дивно на ній були штани. Я перевів погляд на її обличчя. Сіре волосся зібране в дульку ззаду. Округле біле обличчя з трохи рожевими щоками. Гарні голубі очі кольору який мені буде важко опистати. І гарні чорні вії.
- І навіщо ти тут? - запитавв я.
Вона пирснула від сміху.
- А для чого люди приручили зброєносців? Звичайно для компанії і догляду за зброєю. - весело сказала вона.
Довга пауза на двадцять хвилин. Я запитав.
- А нам далеко до тої Гори Богів?
Вона глянула на мене.
- Точно не знаю. Місяць може два. Дивлячись який в нас план дій.
- Наш план дій це створити команді з різних рас і іти на ту пресвяту гору. До речі, не підскажеш як створити команду?
- Дуже легко. Просто заходиш до якогось поселення та говориш: "Мені потрібні хороші воїни я йду там туди-то і туди-то." Можеш навіть сказати що ти обраний. Так це навіть збільшить твої шанси.
- Оу, це справді хороша ідея.
- А я про що кажу.
Хвилина мовчання.
- Можна я сяду ззаду тебе? - раптово сказала дівчина
- Тобто?
- Мені вже важко іти. А ти тут на коні їдеш. Я сяду ззаду тебе і обоє будемо задоволені
- Так так, звичайно.
Вона вправно застрибнула в сідло і трохи обійняла мене. Було незвично але приємно.
Наступні хвилин 20 ми проїхали мовчки. А ж тут вона спитала.
- Слухай як там тебе...
- Еккерлі. - Підказав я.
- Так, Еккерлі, а де ми будемо спати? У тебе є спальник?
- Здається немає, я нічого не брав з собою.
- Ну це так собі. Нам він треба буде. Треба буде обдумати план як нам його дістати. Грошей в тебе точно немає тому треба щось продати.
- Але в нас нічого немає що ми зможемо продати? - невпевнено сказав я.
- Ну можна знайти якусь цілющу травичку і продати її тим хто її потребує. А ти на щастя повернув до лісу. Тому це діло не займе дуже багато часу.
Я посміхнувся. Думка звичайно була хорошою. І це ситуація почала навіть потроху мені подобатися. Після чого між нами запала довга мовчанка. Врешті поодинокі деревця стали великим лісом. І тут я сказав.
- Слухай а як тебе звати?
- Що? - Відповіла вона. Вирвавшись з довгих роздумів.
- Як тебе звати? - Повторив я.
- Не знаю. Взагалі це ти маєш дати мені ім'я.
Я задумався.
- Думаю тобі підійде ім'я Розальба.
- Гарне. А що воно означає?
- Біла троянда.
- Красиво. А що означає твоє ім'я?
- Наскітьки я пам'ятаю луг дубів.
- Теж непогано.
Ще п'ять хвилин мовчання. Розальба сказала:
- Нуу думаю тут може бути якась рідкісна травичка. Зупини коня.
Я зупинив. Вона злізла з сідла так само вправно як і залізла. Не вспів я і оком кліпнути, як вона вже зникла з поля мого зору. Я залишився чекати в сідлі. Раптом ззаду мене я почув дивний голос.
- Чи я марю? Чи вже прийшов час пророцтву збутися?
Я оглянувся. Коло мене була лісова фея. Я чув що вони можуть напасти чи навіть вбити людину якщо вона зробила щось погане. Страх заповнив моє тіло. До горла підкотився клубок. Я впав з коня на землю. Кінь видно також злякавшись неочікуваної гості, втік залишивши мене самого.
Я дивився на неї очима повними жаху. Хто знає що у неї на думці, що вона хоче зробити мені.
Фея ж не проявляючи ніякої агресії підійшла до мене та подала мені руку. Вона була людською і білосніжною. Вона промовила дивним магічним голосом:
- Встань, тобі не варто сидіти на цій пилюжній землі.
- Ти не хочеш мене вбити? - спитав я приймаючи її руку і встаючи на ноги.
- Навіщо мені вбивати обраного? Я все ж не хочу щоб темрява з'їла нас всіх і мене теж - Її голос був спокійним.
- Просто я чув що якщо людина зробила щось погане то ви можете її вбити.
- Але ти не зробив нічого поганого.
Я промовчав. Оглянув її. На ній була маска що нагадувала морду лисиці чи вовка. Розмальована чорними і червоними фарбами. З сторони де в людини мали бути вуха до маски були прив'язані ниточки з нанизаними на них дерев'яними намистинами з видряпаними рунами на них. В неї було біле як сніг волосся і шкіра на руках. Здавалося що переді мною стоїть ком світла
В цей момент ніби з нізвідки з'явилася Розальба. В неї в руках був меч якого до цього я не помічав. Вона вже хотіла проткнути фею мечем але моя нова знайома різко підняла руки і склала їх в якийсь магічний пасс, невідомий мені до цього. Розальба відлетіла в сторону, піднявши з землі величезну хмару дорожнього пилу і бруду. ЇЇ меч зігнувся вдвоє і дивом не зламався. І хоч можна було побачити як боляче їй було вона швидко піднялася на ноги і піднявши меч була готова зарубати фею. І коли вона вже стала в бойову стійку я втрутився і закрив магічну істоту собою.
- Ні не вбивай її! Вона хороша! - скрикнув я.
Розальба зупинилася і опустила меч.
- Еккерлі, відійди від неї. Ти людям треба живим - голос який тільки но був радісним і дружнім, тепер був сталевий і грубий
- Вона нам нічого не зробить. Довірся мені.
Розальба важко видихнула і заховала меч.
- Нехай простять мене боги.
Після невеликої напруженої мовчанки Розальба спитала:
- А де кінь?
- Який кінь? - розгублено відповів я.
- Наш кінь на якому ми їхали!
Я згадав.
- Я з нього впав а потім він утік.
Розальба була незадоволена цим.
- Чудово, просто чудово. - Здавалось вона зараз буде кричати.
- Я можу допомогти його знайти. - подала голос фея.
- Ну і як ти це зробиш?- виснажено сказала моя напарниця.
- Я ж лісова фея, я відчуваю все що відбувається в цьому лісі.
- То чи не могла б ти, будь ласка це зробити? - попросив я.
- Із задоволенням. - кивнула мені фея.
Вона склала руки в новому пассі і дірки її маски де мали бути б очі, засвітилися білим. Через деякий час наш кінь вийшов з кущів, його очі теж світилися. Але знову стали чорними як тільки фея опустила руки.
- Дякую велике. - я трошки вклонився їй.
Вона поклонилась у відповідь. Мій погляд впав на Розальбу. Вона була доволі виснажена, але видно старалася цього не показувати.
- Розальба, з тобою все добре? - спитав я.
- Так так, просто я трохи виснажена, використовувала дуже багато енергії сьогодні.
- То ти перемістисся назад у мій браслет?
- Не буду я туди лізти, там холодно і тісно.
Робити було нічого я посадив її перед собою в сідло де вона майже одразу заснула. Сам сів ззаду неї. Фея сказала що піде пішки.
- Мені не важко - сказала вона, поправляючи маску.
І ми рушили далі.