Герой Сонця та Місяця

Розділ 14 Вже Близько

Арон дивився на нас та нерозумів як можна нас перетягти. Даміру здавалося було взагалі все рівно на все. Треа пробувала скласти якийсь пасс руками але виходило не дуже. 
Аланд дивився за цим. Я просто не розумів що ми робимо. 
Арон сказав.
- А може я і Дамір візьмемо вас на руки та перенесемо на іншу сторону?
- Оооо це вже ні - одночасно сказала Треа та Темний, після чого глянули одне в одному очі - а ти за мною не повторюй! - крикнули вони одночасно.
Я посміхнувся. Але знав що якщо обої стануть достатьно злі, то помруть.. можливо навіть всі ми. Всеж обоє одні з наймогутніших створіннь. 
- Так, заспокоїлись всі! - крикнула Розальба - я пропоную використати закляття моста та перейти з його допомогою цю ущелину. Тоді ніхто нікого не буде нести і всі будуть задоволені.
Було зрозуміло що всі були за. Розальба глянула на Треа.
- Ну, ти знаєш що робити - сказала вона
Треа склала декілька дивних пасів руками. І над мостом щось на секунду спалахнуло. Треа тримала руки в пасі "щит" 
- Ідіть, міст прокладено 
- Але ж моста нема - здивувався я.
- Так, бо це невидимий міст. Він працює тільки тоді коли ти віриш що він є - сказав Аланд і впевнено ступив в ущелину і... завис в повітрі. Він буквально пішов по повітрю! Так ніби це була земля. 
За ним пішла Розальба. Я не наважувався туди стати, Треа чекала коли я перейду щоб завершити з цим.
- Куку, обраний - зневажливо сказав Дамір який вже був на іншій стороні ущелини - зараз ти там і залишишся якщо не перейдеш.
- Як можна пройти по мосту якого нема? - я обережно поводив ногою над виступом і опори там не було.
- Бо треба повірити що він там є - трохи розлючено сказала Треа - тому повірь і іди! - вона вже втомилася чекати та тримати руки в складному пассі. 
Я видихнув і уявив міст. Він був з каменю, трохи покритий мохом. Старий та надійний. Я легко ступив на перший камінчик і.. все було добре. Я спокійно пішов вперед, все ще тримаючи в уяві образ того моста. Душа раптом стала чистою і легкою, здавалося я зараз полечу. 
Перейшовши міст я глянув на моїх друзів з посмішкою. Посміхався у відповідь тільки Аланд, всі інші дивилися на мене як на дурника який спізнився на зустріч і ніяк це не пояснює.
- І що? Було так важко всього лиш в щось повірити там? - сказав Дамір зневажливо, через що отримав легкого щелбана від Арона.
- Нам варто іти далі - трохи напружено сказала Розальба - треба розбити вогнище блище до гори, я відчуваю тут тролячий дух.
- Тролі? - спитав я - тут же ніхто не живе? Ви ж сказали тут нема людожерів.
- Ну людожерів нема, тролі є. Це різні істоти, мало чим схожі один на одного - зауважила Треа.
Я трохи занервував. По історіям тролі.. можуть робити з людей ляльки для своїх дітей. Та і взагалі хто зна що в них в голові.
Ввечері того дня ми вже були під підніжжям гори Богів. Я, Треа та Аланд сиділи коло костра та дивилися щоб їжа не згоріла. Дамір сидів осторонь, до речі виявилось що він лучник. Розальба та Арон пішли на приватну розмову щоб він дізнався все що він має знати а потім перезакати Даміру. І якщо в Ароні я бачив бажання допомогти нам побороти зло, в Даміра цього жару в грудях я не бачив взагалі. Я помітив що він часто прикриває Арона своїм крилом та і взагалі.. дбає про нього. Я поглянув на його силует. Він нагадував нічного стража* такий же самотній і незрозумілий нікому. Я бачив їх інколи під час нашого походу. Він тримав в руках свій лук, весь в різьбі рун. 
Я помітив щось сяюче в руках Аланда і глянув туди. В нього в руках ніби було маленьке сонечко. Треа побачила це і видно злякалась.
- Аланд! Навіщо ти зробив підривалку?! 
Аланд зрозумів яку дурість тільки-но зробив.
- Я-я випадково..
Фея встала та забрала її в нього з рук, м'ячик світла левітував в неї між рук.
- Одного дня я зв'яжу тобі руки. Та і всім магам взагалі
Одразу після цього вона пішла кудись в сторону. Я взагалі не розумів навіщо це, тому і спитав.
- Що за підривалка і куди вона пішла?
- Ну.. підривалка це маленька магічна кулька яка вибухає коли кидаєш її кудись. І Треа навчила мене її робити. І я випадково зробив одну таку.
Десь не дуже далеко почувся голосний вибух, це і була та підривалка. Дамір одразу ж натягнув стрілу на тятиву і розкрив крила. Через деякий час почувся гучний крик.
- Ну молодці, ви розбудили троля - розлючено сказав Дамір.
На крик прибігли Арон та Розальба. На питання що сталося я лиш сказав.
- Троль.
До нас прибігла Треа. І чомусь маска трохи зсунулась на її лиці, через що було видно трохи білої як сніг щоки.
- Т-там. Я-я випадково розбудила одного з них..
Розальба здавалось зараз буде кричати на нас всіх.
- Давайте будемо молитися Гудрун щоб цей троль був молодим і не надто голодним - прошипіла вона крізь зуби.
Переді мною впала каменюка, мало не придавивши мене. Я застиг в шоці, перед очами і справді пронеслось все життя.