Герой Сонця та Місяця

Розділ 3 Селище.

Ми потроху виходили з лісу. Коли дерев майже не стало, фея раптово зупинилася.
- Зачекай.
Я зупинився
- Що таке?.
- Я маю закрити ліс. Щоб ніхто не міг туди зайти та нашкодити йому - пояснила вона.
- О, так звичайно.
Діставши звідкись палицю вона намалювала на землі дивні каракулі. Потім з складок свого одягу вона добула дуже гарний срібний кинджал. Я насторожився, в фей такого бути не могло. Він був ельфійської роботи, а ельфи як всі знали не продавали нічого нищим істотам*. Але я не став зациклюватися на цьому, може вона його знайшла в лісі. Тим часом хранителька лісу зробила горизонтальний поріз на своїй руці та крапнула своєю кров'ю на землю. Лінії на землі засвітилися. Фея зачитала закляття і ліс ніби зник, було лиш поле... Я оглянув його, були лиш легкі коливання повітря. Ніби від вогню. Тим часом фея встигла закінчити обряд та стерти свої малюнки з землі. Вона заховала ножик в складки одягу і підійшла до мене.
- Ходімо далі - весело сказала вона.
Ми продовжили наш шлях. Навколо нас було величезне безкрає поле. Теплий вечірній вітер ніжно ласкав моє обличчя. В небі літали ворони. Я глянув вперед, ми ішли на схід. Небо перед нами було рожево-фіалкове. Мої думки були чисті, я вперше відчував себе настільки вільним і... щасливим? Ні, ні я не щасливий. Мене забрали з дому і я можливо навіть помру в боротьбі з темрявою. Я не можу бути радісним. Я сумний. Так, я сумний і серйозний. Фея інколи повертала голову до мене, від неї віяло здивуванням. Видно зміни моїх думок були надто видні на моєму лиці. Тому я швидко надягнув на себе маску байдужості, і з нею проїхав аж до селища на яке нам пощастило натрапити.
В нас було дві головні задачі на даний момент. Перше, нам треба було б знайти місце де можна буде безпечно та комфортно заночувати. А друга - десь купити спальний комплект щоб в майбутньому нам не довелося щоночі шукати місце для сну. І коли вже сонце вже було близько до обрію ми натрапили на селище, окружене високими деревами що робило його майже непомітним між інших вікових дерев. Ми зайшли туди і доволі швидко нам дали переночувати на сіновалі. Там нестепно пахло пилом який підлітав в повітря від моїх кроків. Я весь час чхав, мені взагалі не подобалось де ми будемо спати. Але вибору в мене не було. Я розбудив Розальбу і вона сонно піднялася на горище і впавши на м'яке сіно заснула. Через деякий час, господарка дому принесла нам хліб з водою. Що було дуже приємо бо я жахливо хотів їсти. Розділивши хлібину на три частини я простягнув одну феї. Але та лиш похитала головою
- Для життя мені не потрібна їжа - відказала.
Я не заперечував. Розбудив Розальбу.
- Вставай, тобі треба поїсти.
- мммм... Добре встаю. - стомлено сказала вона.
Я накормив її. І поклав назад спати. Пройшло хвилин тридцять повної тишини. Я спитав фею.
- У тебе є ім'я?
- Є але я його не знаю. - сумно сказала вона.
- Як так? - я здивувався.
- Феї не мають імені, є лише науно*, воно написане ззаду маски. З його допомогою нас можна воскресити. - пояснила вона.
- А якщо знищити маску і те... навно? - запитав я.
- Тоді я помру навіки, а зі мною і ліс до якого я належу.
- Тоді як мені тебе називати?
- Придумай сам.
Через годину ми лягли спати. Ну як ми, фея пішла кудись.
- Я сплю трохи по- іншому. - сказала вона мені і зникла в повітрі.
Я ліг коло Розальби, обійняв її. З вулиці було чутно шелест дерев. Сіно пахло водночас приємно і відразливо. Мене гріло тепло Розальби і думка про те що я не сам один.
Ранком я прокинувся від того що в моє обличчя світило сонце. Розальба все ще спала.  Я був весь в соломі і пилюзі.
-"Треба буде сходити покупатися. Цікаво тут неподалеко є якесь озеро?"
Я вийшов на вулицю прогулятися. Раптом хтось накинувся на мене ззаду.
- Ти правда воїн!?
Я повернувся. Перед мною стояв худий рудоволосий хлопець з голубими очима, і ластовинням на носі. Обличчя його було овальне і доволі приємне. Волосся його здавалося горіло, таке руде воно було. Тіло його було хоч і худе але видно було що він не слабак. Одягнений він був в звичайну селянську одежину, майже таку ж як і у мене. Він був на трохи вищий мене, але не настільки щоб я мав задирати перед ним голову. Він нагадував маленьке лоша якому так і кортить все навколо побачити. 
Достатньо його роздивившись я сказав
- Так я воїн, а навіщо це тобі? - Спитав я.
- Я хочу піти з тобою! -  здавалося він зараз лусне від радості.
- Так, звичайно якщо хочеш то можеш іти зі мною.
- Ураааааааа!!! - він застрибав навколо мене як мале дитя.
Раптом він зупинився і глянув мені в очі.
- А як тебе звуть?
- Оу...еее..Еккерлі, а тебе? - я трохи нервувався, бо вперше сам представлявся.
- А,а мене Аланд (походить від середньовічної англійської та означає яскравий, як сонце.)
- Приємно познайомитися, Аланде - сказав я і посміхнувшись простягнув руку для потиску.
Хлопець посміхнувся у відповідь, і з розмаху потиснув мені руку. Мої здогадки що він не була слабаком справдилися, від такого потиску в мене щось хруснуло в руці. Ми з ним розговорилися. Виявилось він син місцевого кравця, який до речі може продати нам спальник. Через деякий час до нас приєдналася Розальба з маленькими соломинками в волоссі.
- Ооо, ти вже я бачу поповнюєш нашу команду. Я до речі Розальба, зброєносець Еккерлі. - вона протягнула Аланду руку.
- Я Аланд, прияємно познайомитися - він потиснув їй руку, і видно їй він руку потис не так сильно як мені.
- Взаємно. - посміхнулась вона - А де фея? - звернулась вона до мене.
- Не знаю, я її ще не бачив.
- Я тут. - сказала фея ззаду мене.
Я злякано подивився на неї. Виглядала вона абсолютно звичайно.
- Лісова фея! Нічого собі! Я думав вони живуть тільки в лісах. - Аланд ще більше здивувався.
- Як бачиш ні. - сказала жителька лісу спокійно.
- А як тебе звуть? - Спитав хлопець з цікавістю.
- Треа. - відповів я за неї. (походить від гельської і означає силу або інтенсивність.)
- Приємно познайомитися, Треа. - вклонився він.
Вона поклонлась у відповідь.
- А чому тебе ніхто не помічає? - Спитав Аланд.
- Я навіюю людям те що вони мене не бачать. А ти мене бачиш бо я так захотіла.
- Зрозуміло.
Ми трохи походили разом і поговорили. Хлопець помітив що ми всі в сіні і запропонував відвести до озера щоб ми могли там помится. Звичайно ми погодилися. Я ніколи до цього в них не купався. Я звик до великих ванн, рушників і мила а не до цього.
- Ми будемо тут купатися? - запитав я.
- Що, обраний ніколи не купався в озері? - пожартувала Розальба.
- Ти обраний? - повернувся до мене Аланд.
- Так. - знічено відповів я.
- Круто.
Врешті, дівчата (Розальба і Треа) пішли на одну сторону озера, а я з Аландом на іншу. Та взагалі Треа пішла тільки тому щоб Розальбі не було самотньо. Перед тим як іти Розальба сказала.
- Якщо я знадоблюсь натисни на каміння в браслеті і я тебе знайду.
Потім вони пішли а, я з хлопцем залізли в воду, і я трохи примерз, бо вода ще не розігрілася достатньо щоб назвати її теплою. Це було доволі дивно сидіти тут і просто плавати. І коли ми накупались. Аланд промовив:
- Нам потрібно випрати наші речі перед тим як їх одягати.
- Як!?
- Ти ніколи не прав речей?
- Ні.
Хлопець помітно здивувався.
- Покажи мені як це робити. Будь ласка.
- Нема питань. Давай сорочку.
Він показав як треба терти і полоскати. І через п'ятнадцять хвилин я вже вмів так-сяк прати.
Тим часом Розальба і Треа спокійно йшли попід берегом. Аж ось Треа побачила чаряче джерело що знаходилось у маленькій печері. Це було дуже гарне місце. На стінах були ліани з великими квітами. А вода була кришталево чистою, і теплою. Розальба подивилась на озеро потім на джерело, потім знову на озеро. Врешті вона теж пішла в озеро, але чому?

Нищі істоти - вид істот які не володіють достатьно розвиненим інтелектом та/або ті які не несуть користі.

Науно - духовне їм'я фей, якщо його дізнатися то можна отримати контроль над феєю а також за потреби воскресити її. Коли фея помирає її можна зничити назавжди, розбивши її маску та всіх хто знав її Науно.