Кохання на даху

Така гарна погода

На ранок задзвенів будильник і хлопець сидячи у ліжку протер очі. Голова розкалювалась,а тіло при рухах так боліло,що краще б не мати кінцівки,щоб не відчувати цю біль.
Хлопець ледве одягнувся,а тоді повільно пішов на кухню. Трохи оглянувши квартиру юнак не побачив мами,тож вирішив гукнути "Добрий ранок"але у відповідь тиша. Чонін гукнув ще раз,але побачивши на столі аркуш поруч з тарілкою на якій були сирники,він зрозумів,що мами знов немає вдома. Чонін взяв шматок аркуша і відніс його у свою кімнату.поклавши у скриньку де лежали такі ж самі записки. Він кожну зверігав. Він тримав їх і інколи перечитуючи,щоб відчути тепло всередині.
Чонін поснідав смачними та домашніми сирниками які він просто обожнював.
-Так тіло болить..краще я не піду сьогодні до школи..-почав роздумувати юнак у голос.-Я ледве пересуваюсь,а якщо вони мене ще раз поб'ють...-тихим голосом Чонін мовив останне слово.- Ні,я так не доживу навіть до 30 червня..Боже..Ну чому я?Чому?-питав юнак,ніби знайде відповідь в своїй голові,або замість нього хтось це зробить.
Поснідавши і прибравши за собою Чонін пішов у свою кімнату.
Трохи оглянувши її у пошуках чогось,чим би він міг зайнятися,його очі натрапили на щоденик.
Чонін обережно сів на стілець і з полегшенням видихнув,через своє тіло,яке стало більш розслабленим і не так боліло.
Відкривши другу сторінку щоденника хлопець взяв ручку,але довго не міг почати писати,бо згадуючи вчорашні моменти він починав тремтіти,паніка всередині почала підійматися ніби це повторюється знов...Він не міг зібратися духом,не міг себе опанувати.Ці моменти як його били..він знов відчував це. Він добре запам'ятав ці удари,він пам'ятає кожен болючий удар.
Ще трохи сформулювавши думки в своїй голові Чонін поставив ручку на аркуш,а тоді почав писати літери з яких виходили слова обережним і гарним почерком.
"Нажаль,вчора я не зміг написати,що сталося,тож пишу сьогодні.
Вчора в школі мене спіймала та сама компанія і вони відвели мене в туалет. Вона почали мене бити..жорстоко бити. В мене пішла кров з рота,але вони не зупинялися. Я втратив свідомість напевно одразу після того,як вони пішли. Але на щастя мене знайшов і допоміг вчитель з біології,не знаю,скільки б я ще лежав на підлозі без свідомості,якби не він. Він мені надав допомогу,але тіло всеодно неймовірно болить,голова розкалюєтся і тяжко писати та тримати ручку в руці,але як я обіцяв собі,я буду тут все записувати. А ще,я тільки зараз зрозумів,що в тій компанії були лише Хьонджин,Джісон і Чанбін..Синміна не було. Це дивно,бо зазвичай він всіма керує і без нього нічого не обходиться..може це була його ідея?в будь якому випадку,хтоб цього не хотів,вони отримали те,чого бажали. Я не пішов сьогодні до школи,по-перше через болюче тіло,а по-друге через страх,що вони захочуть ще..що в наступний раз вони не зупиняться і не залишать мене живим..Я не хочу помирати саме так."