Кохання на даху

Мені час.

Декілька днів у школі пройшли на диво спокійно.
Приходячи до школи,Чоніна ігнорували,ніби його не існує,він привид чи будь яка інша неземна істота. Це прекрасно,бо біль з юнацького тіла по трохи проходила,його не чипали,тож Чонін чекав якогось підступ,але всеодно всередині радів.
Сьогодні Чонін вийшов трохи раніше до школи,і ні,не тому,що однокласники стали добріше і його не ображають,просто сьогодні погода дуже тепла,тепліша за інші дні. Чонін йшов повільним кроком у бік школи,розглядаючи ясне безхмарне небо,сонечко підіймається раніше,а лягає пізніше.
Але план і рішучість не покидали Чоніна. Наскільки б не змінилося його життя за ці декілька днів,він всеодно збирається померти.
Поки інші люди не звертають на нього увагу,або косо дивляться,Чонін ретельно обирає спосіб самогубства.
Ви колись дивились на людину з питанням в голові "Про що він зараз думає?",гадаю,хоч раз в житті,але хтось так думав. Але ось,чи були в вас думки,що саме ця людина,яка може сидіти і помирати від сміху в компанії друзів,або зайнята уроками і навчанням,саме зараз сидить і думає про самогубство? Наврядчи.
Так і однокласники Чоніна,можливо,вони колись задумувались за нього,але і гадки не мають,що в наступному навчальному році вони його не побачать. Вони у 10 класі,наступний клас випускний,через думки про екзамени вони не пам'ятатимуть і не згадають про Чоніна..хоча,напевно справа далеко не в екзаменах.

Чонін прийшов до школи і сів за парту.
«Прекрасно»мовив про себе юнак,коли його знов не помітили. Сидячи у телефоні та гортаючи інстаграм,до нього підсили. Знов Синмін.
-Привіт.-невпевнено привітався Мін.
Було дуже дивно чути і бачити Міна,коли він якийсь невпевнений,бо о боже мій,він Містер впевненість у собі. Тож так,це було дивно.
-Ем..привіт. Яке дз потрібно?-спитав Чонін відірвавши погляд від телефону.
-Яке дз?А,не потрібно..я просто підсів.-мовив Синмін не знаючи куди подіти свої очі,та почав нервово стукати пальцями по парті.
-Просто?Сам Кім Синмін підсів до тягаря класу?
-Що не так?Що хочу,то й роблю.
Чонін трохи посміхнувся,бо тепер він побачив Синміна. Не того хлопця який підсів,а Синміна. Бо ніби дві різні людини.
-Що смішного?
-Ти смішний. І де ж твої пасії?Чи ти після моїх слів всіх відшив?-сміючись спитав хлопець.
-Це занадто помітно..?Але так.
Чонін різко припинив сміятись і прочистивши горло уткнувся у телефон.
-Ладно,я пішов.-мовив Мін і швидко вирушив до коридору.
Хлопець лише трохи похитав головою,не розуміючи дій старшого,але через час забув про це.