Кохання на даху

Ти не хочеш знати це.

Синмін досі притримує плечі Чоніна однією рукою,тим самим тримаючи його близько до себе,до свого теплого тіла.
Хлопці на вигляд вдвох виснажені,тож не на часі обговорювати це. Вони йдуть мовчки,лише звук їхнього взуття яке робить шурхіт на асфальті заповнює тишу між ними.

Хлопці доходять до будинку і вже як завжди,а точніше віднедавна,Синмін зупиняється біля квартири молодшого.
Вони бігають очима по підʼїзду і інколи зустрічаються поглядами,а потім знов роздивляються стіни ніби то картина галерея. Не знають що казати.
І чому вони це роблять?

-Ти зайнятий ввечері?-спитав Синмін,наважившись залишити свій погляд на хлопці.
-Дивлячись для чого.
Які нахрін плани в Чоніна?Ну є звісно один,але не на сьогодні і про нього точно не модно казати вголос.Ну так,треба ж зробити вигляд,що він зайнята людина і не побіжить туди,куди скаже Синмін. Самого бісить це,але нічого поки що вдіяти не може.
-Зустрінемося на даху о восьмій вечора? Маю дещо для тебе.
-гаразд.-мовив Чонін і посміхнувся.
Вони дивляться один на одного і вдвох не розуміють чому так довго це роблять.

Синмін різко заплющує одне око,а потім розплющує з посмішкою,і мовчки йде,залишаючи Чоніна з думкою «Що нахуй?».

Хлопець заходить до себе в кімнату і сідає на край ліжка. Промені блукають по його кімнаті інколи торкаючись його обличчя,але він не звертає уваги,його турбує інше.
Він мені підморгнув?-спитав сам себе юнак,знаючи відповідь на своє безглузде питання..Але нащо..Ще й Чоніна виставляє повним бовдуром. Робить якусь фігню він,а червоніє і помирає від думок Чонін. Нечесно.

Так,о котрій ми зустрічаємося?о девʼятій?чи о восьмій?трясця,через його посмішку і очі я все забув. Що ж зі мною таке.-сварить себе Чонін.

Хлопець дивиться у телефон. Зараз 15:03.
Чонін вирішує поспати і ставить будильник на 19:30,щоб прокинутись і встигнути зібратися.
Він опускає голову на мʼяку,прохолодну подушку і ніби тане поглинаючи цей невеликий холод,приємність,насолоду. Тіла стає легким,ледве відчутним,думки літають десь делеко,за межами реальності.

***

Чонін йде по парку, він їсть морозиво і дивиться на дітей які бавляться неподалеку. І всередині таке дивне відчуття..якоїсь наповненості,не те,що має хлопець зазвичай.
Птахи щебечуть гучніше,сміх дітей дзвенить у вухах і під ногами пробігає песик.
Він повертає голову назад з бажанням подивитись на песика довше,як бачить Синміна який широко посміхається йому.Всеодно його бажання здійснилося,він дивиться на милого песика.