Кохання на даху

Дурник

Чонін лежить з заплющеними очима. Він не поспішає прокинутись і прийти в норму,бо голова болить так,ніби робили операцію без анестезії. Не вдале порівняння,все гірше.

Але приємний запах змушує хлопця розплющити очі. Запах солодкий,трохи віддалений,але вдихаючи його головна біль ніби проходила на секунду.
Він розплющує очі. Він швидко кліпає через світло,до якого поки що не звик і намагається роздивитися місцевість.

Стоп..це не моя кімната? Спитав там себе юнак.
Нарешті очі звикають і він повністю розплющує очі розглядаючи кімнату.
Він лежить у ліжку,білі стіни,збоку стіл,а за ним шафа. Гарна кімната,навіть дуже. Але трясця,що він там робить,дуже цікавило Чоніна.

Він намагається встати на ноги,але зʼявляється різке запаморочення і темніє в очах так,що хлопець одразу падає назад на ліжко і в додаток бʼється головою об стіну позаду.
-Сукаа-мовив він хапаючись руками за голову,ніби це полегшить ситуацію.

Двері в кімнату відчиняється,але Чоніну вже якось похую,він звісно хоче померти,але точно не через таку біль.
-Що трапилося?-почулося. І тут вже всеодно на голову,Чонін розплющує очі.

Перед ним стоїть Синмін у фартуху. Під ним шорти і довга чорна футболка. Волосся завʼязане у милий хвостик. Це одразу викликає посмішку в Чоніна.
-Ти вдарився?Як почуваєш себе?-Синмін справді виглядав дуже мило. В його очах було хвилювання,але так мило.В домашньому одязі,з фартухом і хвостиком,це так..по домашньому і комфортно,що біль в голові стихла,ніби її і не було хвилину тому.
-Я..голова болить..де я?-нарешті мовив Чонін,а тоді прийняв сидяче положення на ліжку досі розглядаючи Міна біля дверей.
-Ти в мене дома,зачекай секунду.-Синмін вибіг з кімнати,і Чонін помітив краєм ока милі капці з цуценятами на ногах юнака.
Хлопець стиснув губи у посмішці намагаючись не сміятись. Але це явно не виходило.

Через хвилину у кімнату ледь не забігає Синмін з підносом в руках і кладе поруч з Чоніном на ліжко.
-Дивись,спочатку випий пігулку.-вказуючи пальцем на пігулку поруч з водою.-потім поснідай.
-Це типу сніданок у ліжко?-з єхидною посмішкою спитав Чонін і подивився на підніс.
-Їж мовчки.
В голові Чоніна пронеслася думка «А ось і Кім Синмін»

Біля склянки води стояла тарілка,на якій лежало декілька млинців,а поруч у маленькій мисочці варення.
-Дякую..ти..дуже мило виглядаєш.-стримуючи посмішку мовив молодший,а тоді поклав підніс собі на коліна і взяв у руку склянку запивши пігулку водою.
Синмін трохи збентежився і подивився на себе у дзеркало. Доволі смішно виглядає.
Він зняв з себе фартух і розпустив волосся,провівши рукою по ньому.
-Кудии,мені подобалося.-мовив Чонін,а тоді зрозумівши,що сказав це не подумавши швидко прийнявся їсти не дивлячись на старшого.
Синмін сів поруч з хлопцем і уставився на нього,поки той насолоджувався сніданком.
-Смачно?-спитав Мін.
-Дуже. Я думав,що ти не вмієш готувати.
-Образливо взагалі-то,я ще вмію яєшню і макарони готувати.-сміючись мовив Синмін.
-Та ти кулінар.
Чонін також засміявся.
-Ти сам живеш?-спитав Чонін.
-З батьком,але він не часто вдома,тож можна сказати,що живу один.-з сумним сміхом відповів той.