Кохання на даху

Тобі страшно?

-Чонін-мовив Синмін сидячи поруч з хлопцем.
Той лише повернув обличчя до старшого давши зрозуміти,що слухає.
-Я бачив,як ти щось малював до мого приходу,покажеш?
-То так,нічого такого,тому ні.
І хоч молодший вкладав всі сили і знання у малюванні в свій малюнок,він не стане його показувати. Доволі особисто. Він має тримати дистанцію з старшим.
-Ладно,я його бачив. Він дуже гарний.-зізнався старший з посмішкою.
Чонін досі дивиться на нього,побачивши посмішку,всередині,прямо у животі щось стиснулося,а дихання зупинилося. Очі прилипли до посмішки,вивчаючи її,роздивляючись все,кожну частинку. Час ніби сповільнюється і хлопець бачить доволі довго цю посмішку,яка викликає в нього навіть трохи до болі дивні відчуття,але очі не відриває.
-Чонін?-мовив Синмін дивлячись,як молодший вирячиться на нього.
Той лише відвів погляд бігаючи очами по даху намагаючись схопитись хоч за якусь річ на якій може залишити свій погляд і почати рівно дихати.
-В мене є пропозиція.-сказав Мін.

***

-І що мені робити?
-Проявити зацікавленість.-мовив дорослий чоловік. Тато.
-Я забагато зробив неприємностей по моїй тупості. Боюся,мене не вибачить.
-Я не вірю своїм вухам і очам. Сам Кім Синмін настільки закохався в якусь дівчиську,що питає в мене пораду.-відповів батько.
-Так,вона мені довго не дає покою.-дивлячись у підлогу в роздумах мовив Синмін.
-Але що ти від мене потребуєш?
-Як..як все змінити.
-Подаруй їй квіти,говори компліменти,не знаю..приведи її у парк.
-Парк..О!В мене є ідея,дякую!-радісно подякував син і хотів піти у свою кімнату.
-Я знаю,що ти генератор ідей,але не хочеш повідомити її батькові?
-У парк атракціонів,там гарно,хіба ні?
-Так!Дівчата часто бояться атракціонів,тож в тебе ж всі шанси.-сміючись мовив батько проводжаючи поглядом юнака.

***

-і що за пропозиція?-спитав Чонін досі шукаючи місце своїм очах. Бо йому соромно. Соромно,за свої дивні відчуття всередині і скоріш на все тупий вигляд в очах Синміна.
-Сходимо в парк атракціонів?-трохи нервуючись спитав Мін.
Чонін трохи був у шоці,бо ні на що серйозне він не сподівався почути з вуст старшого. Ці слова трохи ввели юнака в роздуми від чого він мовчав. На пропозицію Синмін отримав дурне мовчання. В думках лише «І на що я сподівався».
В грудях Міна серце стислося і ніби постукало зі словами «Зупинка,виходимо». Вже хотілося піти звідти геть. Мін просрав свій шанс. Перший і останній. Напевно він поспішив. Може не він не Чонін насправді не готові до цього шансу.