гітаристка

частина 4

Евві глянула на годинник.
«17:30... варто вже збиратися.»
вона швидко взяла чохол від гітари, туди поклала саму гітару, в кишені позапихала телефон, гаманець та ключі. накинувши на себе велику довгу світло-сіро-блакитну куртку Евві вибігла з дому.
сніг вже трохи розтанув, але досить товстенький шар ще залишався на дорогах, тож чобітки дівчини все ще залишали сліди. Евві швиденько бігла до студії, сама не знаючи, чому так спішить, бо часу ще було більше ніж достатньо.
ноги самі зупинилися перед студією так різко, що дівчина ледь не впала. трохи віддихавшись, вона глянула в телефон.
«17:40? серйозно? я на приколі чи що?»
якесь розчарування прийшло до Евві і вона глибоко зітхнула, але до студії зайшла. щойно її нога переступила поріг того місця, як вона почула чийсь спів (як потім виявилось, розспівку).
хоча треба дивитися правді в очі. хто це, як не Ян?
в житті його спів у рази кращий. голос якись чистіший та ніжніший ніж на концертах. Евві довго слухала, як він виспівує кожне слово, час-від-часу перериваючи самого себе та виправляючись.
вона могла би це слухати вічно, якби Ян раптом не замовк. це був найкращий варіант часу для Евві, щоб подати якісь ознаки життя. вона зняла куртку та тихо зайшла вже до самої студії, де сидів Ян, а навколо нього інструменти, на яких грав кожен учасник групи.
—о, ти вже прийшла!—зрадів хлопець.
Евві кивнула і посміхнулася теж, спершись на стіну.
—Аліша казала, що ти дуже гарно грала на гітарі—Ян не полишав свої спроби завести діалог.—пробач за таке прохання, але можеш щось заграти?
—навіть не вибачайся—ще ширше усміхнулась Евві, взяла гітару в руки та почала грати якусь пісню, яку вивчила до репетиції.
приблизно в 17:01 прибіг Адам, стискаючи в руках скрипку.
—я не сильно запізнився?—перелякано спитав він, але побачивши, що у студії сидять тільки Евві з Яном, заспокоївся та сів трохи далі від них.
одразу через кілька секунд до них забігли Вільям та Войцех, а за двома хлопцями з незадоволеним лицем зайшов Каспер.
—можна було і швидше йти, а так ми ще й запізнилися через вас двох—скаржився він.
—можна було і не вуркотіти всю дорогу, ми і так зрозуміли, що ти дуже добрий та комунікабельний—одразу ж відповів йому Войцех.
—що ж, якщо всі зібралися, то можемо починати—перевів тему Ян.
на репетиції було доволі спокійно. Ян трохи розповів про пісню, яку має записати з групою, потім вони разом написали ноти та акорди для всіх інструментів і вони спробували щось зіграти. поки що виходило непогано і зі студії всі пішли задоволені.
але Евві не хотіла йти додому. вдома нудно та якось сіро. вона хотіла ще залишитися з Яном, поговорити, посміятись, хоча б півгодинки. вона сумно глянула вслід хлопцю, який вже йшов до себе додому.
—Ян! стій!
він зупинився та повернувся до дівчини.
—не хочеш... разом додому піти?
—звісно! а до чийого дому?
—до твого
—окей, ходімо!
Евві заспокоїлася і подибала за Яном. він робив надто великі кроки, а вона була надто сильно закута в куртки та шапки щоб йти швидко, тому дівчині приходилося бігти за хлопцем. Ян це помітив. спочатку він трохи сповільнив темп що. зрівнятися з Евві, а потім взяв її за руку. дівчина відчула, як всередині неї щось перевернулося. вона ніжно стиснула теплу долоню Яна та відвела погляд. їй було максимально приємно і максимально незручно.
тоді вони раптово зупинилися, Ян замовк та розслабив руку.
—о, мій дім—тихо сказав він.
зі щирою посмішкою Ян повернувся до Евві та простягнув їй свої руки.
спочатку рудоволоса кілька секунд дивилася у його прекрасні очі, після чого недолуго всміхнулася та затиснула хлопця у обіймах.