гітаристка

частина 2

вернулася додому Евві з чистою совістю. на прослуховуванні вона грала настільки прекрасно, вклала усю свою душу, що її одразу прийняли та додали у групу в телеграмі.
—раби Янна... оригінально—озвучила свої думки дівчина.
(далі буде переписка у групі. Ян=Ян, я вже тут не скорочувала, В=Вільям, на фортепіано, К=Каспер, басист, Во=Войцех, на барабанах, Ал=Аліція/Аліша, менеджер Е=Евві і А=Адам, на скрипці)
Ян: ага, і потім сказав, що я каблук, бо дівчину в групу прийняв, ахахах
Во: ти дівчину в групу прийняв?
Ян: а ти маєш щось проти?
В: привіт усім, я Вільям.
Ян: о, вже новеньких приєднали
Во: я Войцех
А: я Адам, добрий день всім
Ян: і вам добрий
К: привіт всім, я Каспер
Ян: привіт
Во: значить так, новенькі, розповідаю графік
Ян: ні, чекай, ще одної нема, дівчина мала бути
Е: тут я, тут я. я Евві
Ян: приємно познайомитись.
Во: тоді можу починати. репетиції у нас через день, у понеділок, середу, пʼятницю та суботу, зазвичай на 18:00, але якщо комусь не вдається на шосту, то ми пробуємо перенести
Во: та й ніби усе
Е: а що ми на репетиціях робимо?
Ян: підбираємо слова до нових пісень, наприклад, а до них складаємо вже і ноти на кожному інструменті, все просто
Е: ага, зрозуміло, дякую
Ян: про усі тури, концерти повідомляє наша менеджер, з нею теж познайомтеся.
Ал: добрий день. я Аліша, менеджер Яна.
Е: добрий!
А: добрий день, приємно познайомитись.
К: добрий день.
В: приємно познайомитись!
Ян: чудово, поки що можете бути вільні, ніби всю інформацію ми вже сказали.
Евві вже хотіла відставити телефон, але почула звук повідомлення. їй написав Каспер.
К: що ти в групі забула?
Е: кішку свою забула
К: ммм, з характером мадама.
Е: що треба тобі?
К: щоб ти пацанів не кошмарила і з групи пішла
Е: з якого це переляку?
К: бо бабам не місце в хлопчачій групі
Е: правильно.
К: ну, сама це і підтвердила.
Е: ну так бабам не місце, а мені всього 19.
К: ах ти...
Е: хахахаха
Евві це подарувало посмішку. тоді, згадавши свій розклад, вона глянула на сьогоднішню дату.
«середа... в мене ще є час до репетиції.»
дівчина не знала, чим себе зайняти, але найкращим варіантом, який прийшов у її голову був «іди гуляй», тому Евві одягнулася та вийшла на вулицю.
надворі вже стемніло. ноги ніжно провалювалися у сніг, залишаючи невеликі сліди. місяць яскраво світив та вказував дорогу Евві. вона зовсім не знала, куди йде, просто бродила вулицями Варшави.
—чого це ти одна тут гуляєш, як вже так темно?
голос був чоловічий, тому вона сильно запанікувала. «зараз знову якись мужлан до мене докопається, а потім від нього відвʼяжись. чим я думала, коли сама виходила гуляти так пізно?»
дівчина пришвидшила темп.
—Евві, стій! пробач, мабуть я неправильно це сказав, ахахах.
Ев обернулася і повністю заспокоїлась. це був Ян.
—пробач, трохи налякалась—буркнула вона та опустила погляд у землю.
—нічого, я розумію. сам би налякався, якби дівчиною був і хтось мені так сказав.
Евві посміхнулася і знову підвела погляд на темно-карі (мабуть) очі Яна.
—не хочеш зі мною прогулятись?
—я була би не проти...
—чудово! куди ти взагалі йшла, до речі?
—не знаю. просто розвіятись хотіла.
—ммм, розумію. не хочеш до мене тоді додому, якщо тобі немає що робити?
серце Евві застукотіло швидше та сильніше. чому він такий милий з нею?
—та давай...
—добре, ходімо!
і вони пішли в сторону Янового будинку.