гітаристка

частина 10

Ян: ало, не забула ще, що ми сьогодні вилітаємо?
Е: та як забути. зараз збираю валізу вже)
Ян: агаа, ну молодець-молодець.
Е: аякже)
Ян: тоді зустрінемося вже в аеропорту, чекаю тебе!
Е: не переймайся, буду, папа!
Ян: папа!
Евві кинула слухавку та продовжила збиратися.
за декілька годин до цього:
М: ало, як там з планом твоїм?
К: нормально, все готово. ніж знайшов гарний, підгострив, випʼю зараз всі свої запаси і до неї.
М: головне роби все швидко. щоб вона не встигла навіть сказати нічого тобі.
К: аякже.
М: гаразд, не буду заважати.
К: давай.
Ян з групою стояли в аеропорту. вокаліст весь час дивився на годинник та нервово позирав десь у сторону входу в аеропорт.
—та де вони?—нарешті озвався Ян.
—запізнюються мабуть—стенув плечима Войцех.
—двоє одночасно? треба їм подзвонити.
—дядь, та зараз мабуть прийдуть, що їх дьоргати першого можливого випадку?
—та краще вже знати що там з ними.
—як думаєш.
і, накінець-то, переходимо до того, що відбувалося в Евві.
дівчина уже повністю зібрала валізу та переодягнулася. вона думала тільки про Яна і про те, як зараз знов із ним поговорить, спокійно пожартує з хлопцем. від цих думок та веселих спогадів на лице навернулася невимушена посмішка. вона зараз хотіла тільки одного. тільки до Яна. бути тільки з ним. тільки з ни..
*тук тук тук*
—хто це може бути?—мимоволі озвучила думки Евві.—я нікого не чекаю.
дівчина підбігла до дверей на відчинила їх. у проході стояв пʼяний Каспер, який зовсім валився уже з ніг.
—що з тобою? чому ти не в аеропорту?
—я... гИк..
«що цей ідіот хоче зробити зі мною? чому він пʼяний?»
—чому ти напився? в тебе якісь проблеми?
—так...
—тоді заходь.
дівчина взяла його холодну руку та завела до кухні, щоб той не впав десь дорогою. Евві посадила Каспера за стіл і, сівши напроти нього, мовила:
—розповідай.
—у мене є *гИк* проблема.. підійди ближче... гИк...
Ев стенула плечима і підійшла до нього.
—ну?
хлопець схопив її за кофту та підтягнув до себе.
—моя єдина проблема — це ти.
тоді погляд дівчини впав на його руку, якою він витягував з кишені блискучий ніж, після чого відчула, як інша рука хлопця міцно стискає її шию. у спогадах сплила та переписка, і слова Каспера «просто дуже на нього не опирайся. коли у тебе будуть проблеми, він не допоможе.». ось тоді якись дзвіночок продзвенів у голові Евві.
дівчина зрозуміла, що він мав наувазі.
взявши останнє повітря в легені вона зі всіх сил закричала.
спочатку вона могла чітко вимовляти «допоможіть», потім кричала без слів, а потім зовсім затихла, на останніх силах вбираючи повітря.
//я не буду описувати тут все дуже деталізовано, бо самій неприємно це писати//
поки Каспер робив свою «справу, яку мріяв зробити так давно», телефон Евві все дзвонив і дзвонив. нарешті хлопцю це набридло і він взяв слухавку.
Ян: ало? Евві? де ти? і де Каспер? ви запізнюєтеся!
К: ало, що тобі *гИк* треба?
Ян: Каспер? де Евві?
К: яка тобі різниця?
Ян: що у тебе з голосом?
К: тебе це *гИк* хвилювати не має.
Ян: де Евві?!
К: зі мною Евві... гИк...
Ян: ТО ДЕ ВИ?
К: я у неї... у нас все *гИк* добре...
Ян: ВИ У НЕЇ, А МАЄТЕ БУТИ В АЕРОПОР...
тут раптом Яна прояснило. він на секунду змовк, у горлі зʼявився якись ком, а на очі пробивалися сльози, які хлопець старанно стримував.
Ян: ви у неї...
К: а я говорю *гИк* не зрозуміло?
Ян: і що ви там робите?..
К: неважливо. гИк. не заважай.
Ян розлючено кинув слухавку. злість та образа зʼявилися у його серці водночас. сили зникли. надія теж.
—ходімо—кивнув Ян Вільяму, Войцеху, Аліші та Адаму.
—Як? куди?—Адам перелякано глянув на хлопця.
—на літак.
—а Каспер з Евві?
—не прийдуть. пішли вже швидше, часу на пояснення нема.