гітаристка

частина 7

—давно я тут не була—Евві роззирнулася квартирою.
—ага.
дівчина ніяково глянула собі під ноги. де вона буде спати? в чому? що буде далі? вона зовсім не обдумала свої дії.
Ян провів її на кухню, зробив чай і сів напроти Евві.
—може, мені краще було вернутись додому?—перелякано пробурмотіла дівчина, дивлячись у чашку з чаєм.—все-таки я тут нічого з собою немаю, де я буду спати, в чому?
—спати можеш зі мною в ліжку, якщо ні, тоді можу тобі постелити у вітальні. можеш взяти ще мою кофту, щоб не спати в тому, в чому ти цілий день ходила. як хочеш.
«це якось надто близько—подумала Евві»
коли «чаювання» закінчилось, Ян пішов у спальню. через кілька хвилин він вийшов, тримаючи в руках велику чорну кофтину.
—можеш цю взяти якщо хочеш—посміхнувся він.
—справді? я думала, ти пожартував на рахунок своїх речей.
—та мені не шкода, в тебе ж блохи ніби не водяться, щоб боятися тобі речі дати. чи...
—слухай, ти!—погрозливо, але з усмішкою сказала Евві.—ладно, я тоді піду переодягнусь швиденько.
—чекаю!—мовив їй услід Ян.
через кілька хвилин дівчина вернулася з кофтою в руках (своєю).
—чекай, а мою де подіти?
—постав десь на кріслі в спальні.
—ага, окей—Евві всміхнулася та пішла в спальню (та я рофлю, вона пішла її шукати)
Ян опустив погляд у чашку. серце забилося швидше.
—вона така мииииила..—прошепотів хлопець.
у ту ж мить в кухню зайшла дівчина, тому Ян швидко підняв голову на неї та встав з-за столу.
—ти вже обдумала де спати будеш?
—мм..—Евві задумалась. по її обличчю можна будо сказати, що вона розхвилювалася.—давай таки з тобою. спокійніше якось буде.
—гаразд. ходімо тоді—Ян взяв дівчину за руку і провів до спальні.
хлопець знайшов хороший фільм і вони сіли дивитися.
була приблизно перша година ночі. фільм закінчувався, Евві дрімала на плечі Яна, а той боявся навіть ворухнутись. коли йшли вже титри, хлопець вимкнув телефон, відставив його, обійняв Евві за плечі, нахилився над її вухом та прошепотів:
—надобраніч.
тоді ніжно посміхнувся, поцілував дівчину в щоку і заснув.
дівчина ще не спала. якись шалений струм пробіг її тілом після шепоту Яна. вона відчула його тепле дихання десь в районі шиї. по тілу побігли мурашки. це відчуття було надзвичайно приємним, але таким незвичним. щоб не продовжувати ці «страждання», вона спустилася на рівень його грудей, вдихнула запах хлопця і врешті-решт змогла заснути.

наступного дня Ян прокинувся першим. Евві ще спала уткнувшись у його груди. він полежав ще десь 20 хвилин, після чого сонно пробурмотів:
—ти вже прокинулась?
—мгм...
—ммм... доброго ранку
—і тобі...
ще полежавши трохи разом, вони встали та пішли на кухню. Ян зробив чай та смачнющий омлет. поки вони їли, Евві налякано запитала:
—чекай... сьогодні ж концерт?
—не переймайся, він завтра буде.
—фуух.
поївши, дівчина швидко переодягнулася і повернула Яну його кофту.
—пішли, може, прогуляємось?
—ходімо—посміхнувся Ян.
одягнувшись, двоє пішли на вулицю.
надворі було досить холодно, хоча і світило сонце. снігу майже не було.
Евві та Ян як завжди розговорилися на якусь тему, сміялися, жартували, доки не дійшли до дому дівчини. вона сумно глянула на багатоповерхівку, тоді в очі Яна.
«я не хочу йти від нього!—раптом промайнуло у її думках—але мені потрібно...»
—дякую, що дозволив заночувати у тебе...—Евві всміхнулась.
—я завжди радий допомогти—Ян нахилився і обійняв дівчину.
через кілька хвилин вони розійшлись.
вдома Евві гортала стрічку інстаграму, навіть не дивлячись на еркан телефону.
«це було надто близько—думала вона.—хіба так поводять себе звичайні друзі?»
тоді їй прийшло повідомлення.
«від Каспера? що він хоче?»
К: не думай, що якщо ти під наглядом Яна, то тебе береже Бог.
Е: що ти хочеш?
К: я знаю, що ви якісь там мутки крутите. просто дуже на нього не опирайся. коли у тебе будуть проблеми, він не допоможе.
Е: з чого ти це взяв?
К: потім взнаєш.
Евві це насторожило.