гітаристка

частина 15

вночі Евві зовсім не могла заснути. в її думках оселився Ян, його усмішка, темно-карі очі, у яких рудоволоса тонула. але він точно не для неї... як би не вирізнявся зовнішністю, характером, він навіть не вислухав у складний момент. то чи варто його безсонна ніч Евві? звісно ні. але дівчина не могла його забути. у його очах було стільки добра та щирості в той момент учора...
—Евві!—прошепотіла рудоволоса—просто забудь про нього. пообіцяй собі, що ти більше ніколи не будеш кохати його. це пуста людина у твоєму житті.
наступного дня краще не стало. Евві завжди стримує обіцянки, і ту, яку дала собі вночі, теж стримати мусить. але це було дуже тяжко. їй було сумно без Яна.
але що завжди рятувало її?
музика.
природа.
прогулянки.
а якщо зʼєднати це все разом?
дівчина швидко одягнулася, взяла навушники, ввімкнула улюблений плейлист та пішла в парк.

—де вона зазвичай може гуляти? де вона зазвичай може гуляти?—Ян повторював цю фразу, доки не почав плутатися у словах, крутячи в руках книжку «Інтернат».
він уже був одягнений та зібраний. тепер залишилося тільки розгадати цю «таємницю».
—парк!
Ян підскочив і кинувся до дверей. він пригадав їх прогулянки цим місцем, розповіді Евві, її ніжний голос, щиру посмішку...
це все змусило його буквально тремтіти. він просто стояв перед дверима і дивився в підлогу. серце забилося швидше, згадуючи погляд її блакитних очей.
і ось, він бачить постать Евві. на щастя, та зняла навушники та дивилася щось у телефоні.
хлопець підбіг до неї, з надією сказавши її імʼя:
—Евві!
і та повернулася.
Ян не міг сказати, що дівчина відлякнула його своїм виглядом, але мала не такий вигляд, як до цього. було видно мішки під очима, волосся було трохи розтріпане, а колись яскраво-голубі очі зовсім втратили свої барви, були беземоційні та якісь навіть більше сірі, ніж блакитні.
—Евві! памʼятаєш, ми читали Сергія Жадана в турі? я би хотів тобі віддати книжку... все-таки, можливо тобі більше потрібно і...
Ян притих, коли дівчина трохи нахмурила брови та підняла на нього погляд.
—навіть не намагайся.
Евві різко обернулася та пішла далі своєю дорогою.
—і чому я думав, що це спрацює?—пробурмотів собі Ян, стискаючи тремтячими руками книгу.
тоді ще декілька секунд дивився услід дівчині та пішов додому.
//насправді не знаю, що й додати, тому ✨поговоримо про фанфік✨. ітак, що хочу вам сказати... сильно вибачаюсь, що день чи два не виходила частина, було якусь сумно і живіт болів, мотивації писати — нуль. цей фф вже майже закінчується, буде ще трохи страстів, ще там щось, всяке таке, бо люди люблять це читати, а я люблю придумувати таке, тому мені навіть вигідно. думаю, в фф буде 18-20 частин, а якщо я наважуся, то ще більше.
також дуже дякую людям, які читають мій фанфік, пишуть приємні коментарі, мені насправді дуже приємно, що мої роботи вам подобаються.
дякую за увагу!//