гітаристка

частина 16

//сьогодні знову маленька частина, але я впевнена, що вона вам сподобається//
сьогодні Евві все-таки заставила себе поїсти. вона розуміла, що щоб жити — їй потрібно щось зʼїсти, але це було трохи тяжче, ніж вона думала. спочатку з останніх сил приготувала собі сніданок, а потім приблизно годину сиділа над тарілкою. нарешті, вона була пуста, а Евві добряче наїлася.

а ось у Яна не було все так весело. останні два дні він вирішив залишити уже рудоволосу дівчину в спокої, але все ще не міг її забути. він зараз просто хотів сидіти з Евві, перебирати її волосся, але хлопець був упевнений, що та його не пробачить. він справді сильно провинився, але треба було думати тоді, а не жалкувати зараз. тепер він уже її не верне. і потрібно було би з цим змиритися, але було дуже тяжко повірити.
«зараз би у якесь безлюдне місце, залишити всі думки та переживання там...—думав Ян».
а це ідея!
хлопець згадав поле, куди зовсім ніхто не ходить, де він може повністю заспокоїтися. до репетиції ще трохи є часу. він встигне.
одягнувшись, Ян вийшов з квартири та у спокійному темпі пішов у поле.

Е: ало, як ти там?
Д: привітик, нормально, нічого нового ніби у житті. ти як?
Е: сьогодні змогла поїсти, тому нормально. живу.
Д: ого, чудово!
Евві посміхнулася. поки що єдиним її порятунком була Деббі. рудоволосій не вистачало спілкування, а Хомʼяку можна було подзвонити у будь-який момент.
дівчата говорили ще десь годину, доки Деббі не пішла по своїх справах. тоді Ев знову стало самотньо, ніби вона зараз і не теревенила годину з подругою.
Може Арії зателефонувати? чи Лікс?
ні, вони, мабуть, зайняті.
тоді знову музика?
а оце вже інша справа. тільки, знову бачити людей не хотілось. найкраща ідея — це поле, там природа, чисте повітря, і зовсім немає людей.
тому, зібравшись, вона рушила в поле.
там і справді жодної людини.
вітерець розвіював руде волосся дівчини, а вона просто стояла, милуючись краєвидами своєї Варшави.
—теж прийшла сюди?
Евві різко обернулася. ЯКОГО БІСА ТУТ ЯН?!
вона хотіла крикнути щось на хлопця, але не хотілося псувати цю спокійну атмосферу. тому дівчина просто схилила голову і тихо мовила:
—пробач... пробач, вибач, Ян...
—за що?
Евві не могла підняти на нього погляд, просто щось не давало.
—за те, що я тоді так грубо віднеслась до тебе. я не знаю, що тоді керувало мною. я не хотіла просто тебе бачити. чомусь навіть після усіх твоїх спроб вибачитись, я думала, що я тобі не потрібна. я не знаю, чи зможеш ти мене вибачити, ми винні одне перед одним, але я просто хочу, щоб ти знав, що я не тримаю на тебе ніякої образи. і...—дівчина затнулася, коли глянула на хлопця і побачила, що його лицем розпливається ніжна усмішка. його прекрасна усмішка просто керувала Евві.—я кохаю тебе, Ян.
—і я тебе, зірочка моя.
вперше за ці дні рудоволоса змогла усміхнутись. секунда, дві. руки хлопця були на талії Евві, пальці дівчини лагідно перебирали волосся Яна, а губи злилися у тому поцілунку, заради якого вони ніби прожили усе своє життя.