Янгольський дует

Ти такий покидьок

11:40.Синмін вирішив поспати подовше,адже був вільний день.Зазвичай він прокидається рано,але вчора він до пізна грав з Чанбіном в якусь хорор гру.Спочатку їх було троє,але Чан не витримав та пішов спати.Кім спокійно спав,бачучи п'ятий сон.Та йому завадили.Його телефон зрадницьки задзвонив.Він невдоволено підняв голову з подушки та зняв пов'язку для очей.Кім повільно,ледве піднімаючись взяв в руки телефон.На екрані висвітилось *Вхідний виклик від Кім Со Хо*
-А йому то що від мене потрібно?-сказав Мін,неохоче беручи слухавку.-Слухаю.
-Синку,добрий ранок!-почувся чоловічий голос на тому кінці слухавки.
-Мг,ти щось хотів?-беземоційно запитав Кім.
-Ти як там?До сих пір своїми дурістями маїшся,не захотів справжньою роботою зайнятись, стати справжнім чоловіком?
-Ти реально зателефонував раз на рік щоб сказати це?Я дійсно розчарувався в тобі ще більше,якщо є куди-випалив Синмін і хотів вже було покласти слухавку,як почувся голос.
-Ти до сих пір ображаєшся через те, що я одружився після смерті твоєї матері?
-Ти не просто одружився,ти одружився через місяць її смерті,ще й на її найкращій подрузі,ти серйозно?Якби ти в той вечір не зі своєю пасією розважався,а приїхав би додому,як мама просила,то вона була б жива.-зриваючись на крик,сказав Кім.Але в його голосі чулося легке,але вже зростаюче тремтіння.Він ось-ось заплаче,але все ж намагається тримати себе в руках.
-Ця жінка набагато краще за твою матір...-чоловіка перебили.
-Ти такий покидьок..Мені шкода,що мама витратила на тебе свою молодість та сили.Ненавиджу тебе,чуєш?НЕНАВИДЖУ!Не дзвони сюди більше,ніколи!-випалив Синмін вже зі сльозами на очах,які ось-ось поллються і кинув слухавку.Хлопець відкинув телефон в стінку,а той з тріском вдарився,впавши на підлогу.Синмін впав головою на подушку.Гарячі сльози вже лилися по його щоках,він не міг зупинитися плакати.Його мама померла вже два роки тому,але біль а ні трохи не стихав.І почуття провини теж.Якби він не поїхав в тур,мама могла б бути жива.Але вона йому навіть не зателефонувала в той вечір.Вона зателефонувала батьку Синміна,в надії,що той приїде як найшвидше,але той скидав слухавку.І по жахливому сценарію смерті,коли біля неї не виявилось інгалятора,який був на першому поверсі,поки вона була на другому,так вона й померла,через приступ асми.Коли Синмін згадував про неї,то завжди плакав,завжди.Йому так не вистачало тієї ніжної,турботливої,маленької жіночки,яка завжди посміхалась...
Він не переставав плакати.Сльози лились градом з його очей.Йому зателефонували,знову.Він трохи злякався,привівши себе в норму,витерши сльози,глибоко вдихнувши і видихнувши,натягнувши посмішку,взяв слухавку.
-Кгм,так Бінні,слухаю-сказав Синмін з посмішкою,проте з тремтінням в голосі.
-Мінні,щось сталось?Чому твій голос тремтить?-стурбовано запитав старший.Друзі занадто добре знали його,щоб не зрозуміти,що щось сталось.
-А?Ні ні,я просто хореографію повторював і втомився,через це і тремтить.
-Ну добре..-з підозрою сказав Чанбін.-Ми всі в кафе,тож приїзджай,ми хочемо до моря поїхати.
-Ооооо,чудово,буду через годину!-радісно відповів Кім і кинув слухавку.
Він був радий новині про море,але це всеодно не припинило його сльози.Він пішов до ванної кімнати.Він подивився на себе в дзеркало, витер сльози і натягнув посмішку.
-Хух,все,досить.Поплачу в інший раз,зараз на мене чекають.
Він вирішив прийняти ванну.Набрав її майже повну та додав коричневу рідину,яка через хвилину перетворилась на пінку зі смаком шоколаду.Запах охопив всю кімнату,солодкий аромат шоколаду заспокоював його.Кім зняв піжаму та заліз у воду.Він сперся об стінку головою та закрив очі.В такій атмосфері як раз можна обдумати всі свої думки та розслабитись.Він не хотів думати про батька,адже думки про нього викликають злість та ненависть,а він хотів розслабитись та заспокоїтись.Зовсів забувши за час,він пролежав так сорок хвилин.Йому зателефонували.Це був Чан.
-Так,вибачте,я скоро буду не переймайтесь-сказав Синмін,піднявши слухавку.
-Точно все добре?Чанбін сказав,що ти був якийсь засмучений..-хвилюючись,запитав Чан.
-Мій...Мій батько телефонував мені сьогодні зранку.-знову тремтячим голосом відповів Кім.-тільки будь ласка,не кажи іншим,не хочу щоб вони за мене хвилювались,зі мною все добре.
-Добре...Ми з тобою,пам'ятай про це,чекаємо на тебе і не засмучуйся там,якщо хочеш можемо сьогодні випити.-сказав Чан з посмішкою на лиці.
-Дякую Чанні,я подумаю,кладу слухавку!
Він виліз з ванної, зав'язавши рушник на стегнах.Почистивши зуби та вклавши своє ще трохи вологе волосся,він направився до своєї кімнату.На вулиці було хмарно,проте спекотно,а так як вони їдуть до моря там буде прохолодно,тож він вирішив одягнути спортивні сірі штани, темно-сіру футболку і взяти з собою худі,на випадок,якщо біля моря ,все ж таки, буде холодно.Він вийшов з гуртожитку та направився до автівки.
Минуло 20 хвилин.Синмін вже припаркувався і заходить в кафе.Зайшовши, він побачив сім хлопців за одним столом,де поміщається максимум три,але вони знайдуть місце ще й для восьмого.Для Синміна.Всі думки про батька зникли.Навіщо думати про того,кому ти не потрібен і того,хто не потрібен тобі?Він знав,що ці семеро юнаків ніколи не кинуть його,завжди підтримають і будуть чекати.Це ті,які прийдуть до тебе коли тобі буде погано,ті,які приймуть будь-якого тебе.Це і є сім'я.Це і є дім.Дім,де його завжди чекають,дім,де його завжди любитимуть.
Він підійшов до друзів,які про щось голосно сперичались.
-А я тобі кажу,що треба залишатися на ніч,я що,дарма палатки брав?-доказував Мінхо.
-Ну от ти хочеш,ти і залишайся,я не хочу бути з'їденим усілякими комахами.-сердито відповів Хан.
-Привіт всім злюкам-з посмішкою привітався Кім.
-Синмііііін,ну скажи їм-протягнув Чанбін,якому явно набридло слухати ці суперечки.
-Я хочу щоб ми всі разом переночували на пляжі,це ж так весело!Ніч,палатки,море...Але Хан єдиний хто проти-з сумом сказав Мінхо.
-Я теж не проти,мені подобається ця ідея.-відповів Кім.
-Ну і будь ласка,сам там і ночуй,хьон-сердито сказав Хан Мінхо і вийшов з кафе.
-Ого...Чого це він так сильно розізлився?Ще щось трапилось?-збентежено запитав Синмін .Мінхо встав зі стільця.-я поїхав додому-сухо сказав він і теж вийшов з кафе.
-Нічого собі...Хтось пам'ятає коли вони останній раз сварилися?-стурбовано запитав Мін.
-В тому то й справа,вони ніколи не сварились..І Хан його хьоном не називав ще з дебютних часів..-з нерозумінням,що тільки що трапилось,відповів Хьонджин.
-Я так розумію ми не їдемо?-з сумом запитав Чонін.
-Та ні,якщо до вечора вони не поговорять,то ні-відповів Чан.-І краще не чіпати ні Хана,ні Мінхо,нехай охолонуть.
Всі хлопці кивнули в знак згоди.
-А коли ми пісні перезаписуватимемо?До тура вже рукою подати...-запитав Фелікс.
-Завтра на 15:00 в офісі і не запізнюйтесь-серйозно сказав Чан.-ми поїдемо з Чанбіном до директора,деякі питання обговорити,а потім додому напевно.Тож,Синмін,підвези ще Хьонджина з Феліксом.
-Гаразд,ходімо-відповів Синмін.
Вони сіли в авто і майже всю дорогу обговорювали події,що відбулися у кафе.І от вони вже під'їхали до гуртожитка Хьонджина.Синмін припаркувався недалеко від входу.
-Ну що,ми пішли?-сказав Хьонджин виходячи з машини.
-Удачі вам з Мінхо,пишіть нам якщо що-сказав Фелікс вже стоячи біля Джинні.
-Ага,щасти-відповів Синмін.
Двоє біляві юнаки розвернулись та пішли в сторону гуртожитка,тримаючись за руки.
-Ех,які ж вони милі-сказав Чонін з радістю в очах.
-Мг,такі милі,аж нудить-відповів Мін з посмішкою на лиці.-ну що?Одразу додому,чи заїдемо в кафе?
-Давай додому...О,а краще смажену курочку купимо і вдома вже з'їмо,як тобі така ідея?-запитав Чонін.
-Мені подобається!-відповів Кім з дитячою радістю на лиці.