Янгольський дует

Вибач,я не можу так швидко

-Просто слухай і не кажи нічого поки я не закінчу.Це був кінець 10 класу.Мій найкращий друг запросив мене на вечірку...-почав молодший.Синмін уважно слухав його, затамувавши подих.Він вникав у кожне слово Чоніна,але йому було важко зосередитись.Обличчя Чоніна,коли його освітлює тільки яскраве світло від ноутбука,на якому хлопці дивилися фільм,та сяйво місяця, воно виглядало занадто гарним.Лисячі очі,які Кім взнає з тисячі,тонкі вуста,милі щічки та гарні довгі вії-все це було неймовірно гармонійним в такій атмосфері.
-І ось,коли я просив батька написати заяву до поліції,він відмовився,сказавши,що це погано вплине на його репутацію,так як він доволі відомий лікар.Після цього,я поїхав з міста і переїхав у Сеул,жив сам в квартирі і закінчував тут 11 клас.Та навіть на відстані мої знайомі та колишні однокласники нагадували мені про минуле..Ось і все-з полегшенням закінчив Чонін.На душі стало легше,все що йому потрібно було,це просто комусь вимовитись.При тому,що він завжди починав плакати,коли згадував цей період життя,зараз він не плакав,але чому?Тому що поруч старший?..
-Чоні,я..Вибач,мені,я не знаю навіть що казати в таких ситуаціях..Дякую,що розповів мені,я впевнений,тобі стало легше..Цей тягар занадто важкий,щоб тягнути його одному.Знай,минуле ніколи не повернеться,є й хороші люди в цьому світі,які тобе цінують..Я поруч,знай,ти можеш мені казати про свої проблеми та переживання,я завжди тебе підтримаю-тримаючи молодшого за руки,зі сльозами на очах сказав Синмін.Він справді хвилювався за молодшого,він не хотів щоб той тримав все в собі..
-Дякую тобі..Велике дякую..-сильніше стискаючи своїми руками руки Кіма,подякував Чонін.-тепер розкажи ти.Чому ти так сильно боїшся блискавки?..
Синмін не очікуючи такого запитання трохи розгубився та запанікував,але швидко оговтавшись він почав.
-Кгм..Два роки тому померла моя мама.Коли її не стало я був в турі,через що я досі почуваюся винним..Але про її смерть я дізнався тільки днем після.Вона померла через астму.В той день,коли це сталося, була блискавка..Через це я і боюся її..-Кім нагнув голову,ховаючи свої очі від погляду Чоніна.Молодший дослухавши його до кінця, просто обійняв Міна.Притиснувшись до Чоніна ще міцніше,він почав плакати.Ні при кому з друзів він не плакав,але Чонін став першим...Молодший погладжував старшого по спині,заспокоюючи його цим жестом.
-Якщо хочеш поплакати-поплач,ти не робот,ти теж можеш зірватися.Але ти не винен в смерті своєї мами,я впевнений,вона б ніколи в житті не хотіла,щоб ти так думав..-сказав Чонін теж зі сльозами,які вже лилися з його очей.Чи то від свого минулого,чи від минулого свого друга,не зрозуміло..
-Ей,а ти чого плачеш?А ну перестань і лягай спати,вже пізно.-турботливо сказав Кім.
-Завтра всеодно день вільний,можна і відійти від графіку.-з посмішкою та витираючи сльози,сказав Чонін.
-Ні,не можна,лягай спати,я теж вже піду,надобраніч,лисення.-попрощався Мін.
-Надобраніч,Мінні..-трохи з соромом відповів Ян.І хоч цього старший вже не почув,всеодно він почервонішав.Переодягнувшись у м'яку піжамку з лисеннятами,яку Яну подарував Синмін,тому що подумав,що вона йому дуже пасуватиме,він ліг спати.
Чонін все ще спав, обіймаючи Мінні.Маленького Мінні.Сьогодні у них був вільний день,ні інтерв'ю,ні фанмітингів,ні тренувань, тож спати можна було досхочу.
На годиннику 12:36.Чоніну зателефонували.Він підняв голову та взяв телефон до рук.На екрані висвітилось *Вхідний дзвінок від Мій дорослий Мінні*.Хлопець не довго думаючи, взяв слухавку.
-Доброго обіду,лисенятко!-радісно привітався старший.
-Привіт,ти щось хотів?-сонно запитав Чонін.
-На столі я приготував тобі яєчню з зеленим чаєм,поснідай і їдь до нас у офіс,тільки поквапся, поки сніданок не вистиг!
-Дякую цуцення,ти найкращий!-радісно сказав Ян.Для нього зелений чай зранку,як для Синміна американо з льодом і старший про це знав.
-Немає за що,ми чекаємо тебе,помідорка,кладу слухавку.
-Бувай,скоро зустрінемось.-відповів молодший та радісно побіг у ванну.Він прийняв душ, почистив зуби та пішов на кухню.
-Ну зараз спробуємо,що ти тут наготував-сказав в голос Чонін.Яєчня з чаєм були ще теплі.Він відрізав шматочок та поклав собі до рота.Здавалось звичайна яєчня,але Кім робив її по-особливому смачною.Він вимальовував жовтком мордочку лисення,хоч воно виходило не дуже вмілим та рівним,але це було так мило,так приємно...Зелений чай,який так любив Чонін ставав ще смачнішим,коли його готував старший.
Доїдаючи Чонін вирішив зайти в Тік Ток.Йому трапилось відео про нього з Синміном з фанмітингу.Той самий момент,коли Мін взяв його за руку.Він відкрив коментарі.Всі коментатори писали про красу й милість Чоніна та Синміна,вони писали,що Синчони їхні татусі,що хочуть аби вони взаємодіяли більше.Та був один коментар.
"Чому всі його так вихваляють?Його вокал слабкий і танцює теж погано,Уджин був краще.Синчони..Що за маячня?Тільки приєднався і вже чуток наробив,надовго він не затримається,ось побачите".Чонін перечитував його декілька разів.Він був засмучений.Він думав,якщо його вокал та танці слабкі,чому друзі йому не сказали,пожаліли?Навіщо?Його настрій впав нище підлоги,але вирішив не показувати цього іншим.Він викликав таксі та через 35 хвилин був на місці.Він зайшов у офіс та піднявся до кабінету директора.
Він постукав та ввійшов.Всі вже були на місці.
-Урааа,лисеннятко приїхало-з посмішкою сказав Чанбін,підбігаючи до молодшого,щоб обійняти.
-І вам доброго ранку-з посмішкою мовив Чонін.
-Доброго дня,хлопці-сказав директор заходячи до кімнати.За ним йшов ще один чоловік,його менеджер.-в мене зараз зустріч тож по справі.Після завтра у вас інтерв'ю.Буде багато питань щодо "роману" Синміна та Чоніна.Ви все відвергаєте,кажучи що між ними нічого немає,просто дружба,гаразд?Хоча ті відео дійсно милі...
-Звісно.-відповіли всі одночасно.
-Тренування у вас у четверг,тож сьогодні відпочивайте.-доповнив чоловік.
-Вибачте,а можна я сьогодні потренеруюсь?-запитав Чонін.Він вирішив,що доведе тому коментатору,що він гідний бути учасником гурту.Він збирався не виходити з тренувальної зали до початку туру.
-Якщо хочеш,то звісно.Мені подобається твій запал.
-Добре,дякую.
Хлопці звільнили кабінет та направились до виходу.
-Навіщо тобі не заплановане тренування?-запитав Чоніна Фелікс.
-Не звертайте уваги,я просто трохи повторю і все.-посміхаючись,відповів Ян.
-Ну добре,удачі-сказав Чан.
-Дякую-відповів молодший.
-Ви йдіть,я вас зараз навздожену-сказав Синмін зупинившись.Він дочекався поки юнаки відійдуть подалі.-Помідорка все добре?Ти якийсь засмучений-схвильовано запитав старший.
-Все добре,з чого ти взяв?-знову натягнувши посмішку,відповів Чонін.
-Ну добре.Якщо що я поруч,пам'ятай-сказав Синмін, вже збираючись піти.
-Дякую,нагодуй маленького Мінні будь ласка,а то я не встиг-попросив старшого молодший.
-Гаразд,я поїхав,бувай-сказав Кім і направився до дверей.
-Бувай-з посмішкою сказав Чонін і помахав старшому рукою.
Він направився у тренувальну залу й почав тренування.

На годиннику 00:31.Чонін все ще в офісі.Він був знесиленим,але не припиняв тренування.Йому зателефонували.Це був Синмін.Він привівши дихання в норму взяв слухавку.
-Так,Мінні-з підробленою посмішкою сказав Чонін.
-Ти де?Як ти,все добре?-стурбовано запитав Мін.
-Я в офісі,все добре,не хвилюйся-в його голосі було легке тремтіння,він ледь стримувався,щоб не заплакати.
-Ти що до сих пір тренеруєшся?Чонін так не можна,це перенавантаження,ти розумієш?-підвищуючи тон сказав старший.
-Я....Я не...-Ян не міг вимовити ні слова.Ком в горлі заважав йому,він ось ось заплаче,він не взмозі стриматися.
-Чоні?Ти плачеш?-запитав Кім,почувши тихі всхлипування.-Чекай мене,я зараз буду.-продовжив старший та поклав слухавку.Чонін не міг перестати плакати.Він був виснажений,все його тіло неприємно боліло,він обхопив руками ноги і почав гойдатися вперед,назад...Через 10 хвилин хтось увірвався у кімнату.Чонін не звернув уваги,він був у кроці від панічної атаки...
-Лисення?Лисення,я тут,чуєш?-стурбовано запитав Синмін підбігши та схопивши Яна за плечі.
-Я...Синмін я не хотів...Я не думав,що мої здібності замалі,чому ніхто мені не сказав,чому ви не сказали мені правди,чому?Чому ви обманювали,скажи?-зриваючись на крик запитав хлопець зі сльозами на очах.Синмін обійняв його за плечі,поклавши своє підборіддя йому на плече.
-Якби тої здібності були б погані,думаєш,ми взяли б тебе?Ти гарно співаєш і танцюєш теж,ми тобі не збрехали.Не треба вестися на думки хейтерів,вони цього й добиваються,зламати тебе.Ти повинен був одразу мені сказати,а не мучати себе..-тихо й спокійно говорив старший, погладюючи молодшого по спині.Той тільки сильніше обійняв Міна і почав голосніше всхлипувати.
-Вибач...вибач мені,я повівся егоїстично,якби я отримав травму чи зірвав голос,я б підвів вас,вибач..-не перестаючи плакати,вибачався Чонін.
-Будь ласка,перестань плакати,чуєш?..-благав того Синмін.Навіть зараз,коли Чонін весь у сльозах,він виглядав неймовірно вродливим для Синміна.Звтримавши погляд на обличчі молодшого,він вагався,чи варто робити те,що задумав..Серце вилітало з грудей.Та пішовши на поводу своїх почуттів,старший доторкнувся своїми вустами до вуст молодшого.Він просто доторкнувся їх,нічого більшого.Від таких дій Синміна,Чонін перестав плакати та здивовано затримав погляд на одній точці.Його серце ось ось вилетить,він хоче цього,але боїться.Та хлопець відповів на дії Синміна.Хоч зі страхом,але відповів.Він хотів цього,всім своїм серцем,всіми своїми думками.Їх поцілунок був дитячим,якщо так можна сказати.Вони ніби досліджували один одного.Обидва були ніжні,аби не зіпсувати момент.Всі думки вилетіли з голови Чоніна,але не надовго.Отямившись він ледве відсторонився від Кіма.
-Синмін,я...Вибач,я не можу так швидко-поспішно сказав молодший і пулею вилетів з офісу.