В цьому житті я стану Володаркою

33

Володар Ділард, що наразі займався загальним управлінням в Ломбарді, спозаранку прибув до маєтку за покликом Володаря. Рід Ділардів поколіннями був васалами Ломбарді. Важко було переоцінити їхню вірність. Був навіть жарт, в ньому говорилося, ніби для Ділардів існує лише один імператор - Ломбарді.

- Давно вас тут не було, Роменсе, - з ґанку привітав його дворецький.

- Ми прямуємо до офіса Володаря?

- Ні. Сьогодні вас покликали до зали засідань.

- Зали засідань? Гм-м, - задумливо відповів чоловік, потираючи свою коротку бороду.

Загальний керівник Ломбарді вже був доволі старим, але все ще сповненим життя та працьовитим, тож більшість контрактів та фінансів проходили через його руки. Його робота зовсім не потребувала особистої зустрічі з Володарем, тож, звісно, він був дуже збентежений тим, як раптово його викликали, і не міг перестати думати щодо того, що ж могло трапитися.

Діставшись кімнати засідань, він звернувся до помічника:

- Чи вже є там хтось, окрім мене?

Той відповів з ледь помітною усмішкою:

- На цей час вже прибули Бреї, Геріни, Білкі, Дівони та Вери. Ви останній, Роменсе.

Ділард ще дужче розгубився. Всі родини, які назвав помічник, служили Ломбарді на рівні з Ділардами і завідували основними справами: банківською справою, освітою, транспортуванням, агрокультурою та архітектурою.

Чоловік квапливо відчинив двері до зали засідань.

Першим його привітав володар Герін:

- О, давно не бачилися.

- Ви знаєте, що в біса відбувається?

Однак всі лише похитали головами. Тож Роменс знайшов вільне місце, опустився на нього й поставив те ж питання першому сину Бреїв, що сидів поруч.

Втім, відповідь виявилася тою ж:

- Я також не знаю. Вчора мене раптом викликали...

- Мене також. Це рідкість, щоб нас ось так скликали...

Роменс мав рацію. Всі вони збиралися разом хіба що на новорічне святкування чи святковий бенкет на честь дня народження Лулака.

Тоді двері знову відчинилися, і до приміщення зайшла ще одна людина.

- Невже навіть ви, Клеріване?