Мінхо нічого не говорить, лише мовчки кидає у друга злісний погляд й пропускає вперед, а сам іде позаду. Насправді, йому хотілось закритися від усіх та знову поринути у справи клану. Він любить Джісона, справді любить, але у той момент за сніданком голова опустіла. Звідкись з'явились старі звички, тому Мінхо вирішив напасти першим, адже саме цьому його вчили все життя.
Натомість Хьонджін розвалюється на найближчому кріслі та морально готується витратити свої останні нервові клітини.
— Я слухаю, — важко говорить Хван, розглядаючи своє горе.
— Трясця, — фиркнув Лі та обійняв одну з подушок.
— А ти як думав. Справа серйозна.
— Там нема чого розповідати. Він про все дізнався і я підтвердив його слова.
— Просто підтвердив? Чи пояснив як так трапилось?
— Сказав: "Так, це все".
— Який же ти, блять, бевзь, Лі Мінхо, — страждаючи, протягнув Хьонджін. Зрештою, він очікував від нього щось подібне, але мав надії на краще. — Знову за своє...
— Та що я? Що мені ще потрібно було йому сказати? — втомлено питає Лі.
— Ну не знаю. Можливо пояснити як ти взагалі став якудзою, любий бовдуре? — хлопець вичавлює милу усмішку. — Зробити так щоб він тебе зрозумів, а не вибіг у сльозах з дому.
— Звідки ти...
— У мене свої зв'язки, — гордо заявляє Хван. — А тобі раджу подумати своєю дурною головою і зрозуміти, що Джісона ніколи б не зробив тобі боляче. Бо йому, на жаль, поталанило закохатись в ідіота, який не може тримати свої дитячі травми при собі.
— Ааааа, просто вбий мене, — стогне Мінхо та закриває обличчя подушкою і через декілька секунд продовжує, але вже приглушено: — Той комод, що одразу біля дверей, третій ящик.
Хван мовчить секунд десять, а потім підіймається, йде до вказаного місця і справді дістає пістолет.
— А патрони де? — зацікавлено питає хлопець, намагаючись їх знайти.
— Найнижчий ящик, десь там лежать, — продовжуючи закривати своє обличчя подушкою, пояснює Лі.
Хьонджін находить кулі, але не чіпає їх. Він прийшов сюди не за цим, а цей клятий Мінхо знову відвів тему.
ВИ ЧИТАЄТЕ
And how did we get there?
Teen FictionАв, де життя Чанбін втрачає усі фарби, але одна зустріч кардинально змінює усе. Звук мотору став найкращим другом, який веде його вперед та допомогає йти далі іншим.
