And how did we get there?

Частина 7

Набридливий звук рингтону не давав спати, Хьонджін рикнув та взяв до рук телефон. Його вираз обличчя вмить змінився, коли він побачив номер. Глибокий вдих. Видих. Прийняти виклик.

— Доброго ранку, батьку.

— Доброго, чекаю тебе через годину в головному офісі. Без запізнень, ясно? — навіть через динамік телефону можна було почути невдоволення чоловіка.

— Так, батьку.

Хван з полегшенням видихає, коли на екрані з'являється сповіщення про закінчення виклику.

— Ти з батьком розмовляєш чи з президентом? — чується хрипливий голос.

Очі Хьонджіна вмить розширюються, він оглядається навколо і розуміє, що ця кімната аж ніяк не схожа на вітальню.

— Це твоя кімната?

— Ні, сусіда, — серйозно відповідає Чанбін, а на обличчі Хвала з'являється ще більше здивування. — Це сарказм, заспокойся.

— Тьфу на тебе!

— Так що там твій батько хотів?

— Мені треба на роботу, — різко підіймається Хьонджін та прямує до шафи, де лежать його речі.

— Сьогодні субота, якого біса?!

— Напевно щось сталось, не знаю. Мені не можна запізнюватись.

— Твій батько сприймає тебе хлопчиком на побігеньках? — бурчить Чанбін.

Хван не слухає, що там говорить хлопець, натомість одягає білу сорочку.

— Та не лети ти, зараз я швидко нам сніданок зроблю, потім поїдеш на свою роботу.

Він позіхає, розминає спину після довгого сну та нарешті підіймається на ноги.

— Дякую, але не треба. Краще спи далі, — відповідає Хьонджін, натягуючи штани.

— Дякуючи твоєму татусю, я не зможу заснути, тож у мене немає іншого вибору, як встати. Так що залишайся на сніданок і не викаблучуйся, через 10 хвилин іди на кухню.

— Може ти мені ще судочок складеш? — фиркає Хван.

— А тобі треба?

— Ні, йди вже!

— Ти вранці ще більша шпичка у сраці ніж удень.

Хьонджін кричить щось у слід, але Чанбін вже на півдорозі у ванну. Через десять хвилин з кухні справді приємно пахне, тому Хван ледве не забіг на неї.