Місяць вже давно гуляє по небу, затьмарюючи безліч маленьких зірочок, розсипаних по темному полотну. Йонсу дивиться на нього скрізь панорамні вікна свого офісу, м'яке крісло трохи поскрипує, коли він розвертається ближче до столу. Він майже пустий, за винятком ноутбука та десятка фотографій, що були розкидані по дерев'яній поверхні.
Погляд падає на фотографію, де двоє чоловіків сидять на лавці й близькі до того, щоб поцілуватись. Йонсу закусує губу і бере до рук фотокартку, уважно роздивляється задоволене обличчя брата. Його не так бісить вигляд Хьонджіна, як закохані вічі іншого хлопця.
— Ти завжди все так просто отримуєш...
Йонсу відкидає фотографію і знову повертається до місяця, що не перестає яскраво сяяти. Він завжди мріяв бути, як він. Хотів мати власне світло, яке неможливо перебити нічим. І в нього був шанс здійснити своє бажання, проте доля подумала, що це занадто просто, тому послала йому молодшого брата.
Він міг бути єдиним спадкоємцем й отримати кожну копійку батька, але тепер ні. Міг бути зіркою світського світу, але ні. Міг бути тим самим місяцем, що пожирає всіх на своєму шляху, але ні.
Хван Хьонджін — ім'я його прокляття. Обличчя краще, ніж у нього. Харизми більше, розуму і таланту теж. У нього було все з самого народження, наче з самого початку у Йонсу і не могло бути шансу.
— Йонсу, у цьому світі перемагають не гарні, розумні та сильні, а хитрі. Підступні та брехливі, ось хто управляє цим світом, тож не слід просто так опускати руки, розумієш? — фраза батька, яка змінила його бачення.
Батьку не потрібен був розумний та сильний спадкоємець, а той хто задовольнить власні критерії. Не обов'язково бути найсильнішим, якщо зламати супернику руку. Не потрібно зубрити купу інформації, просто знайди того, хто це зробить за тебе і змусь робити так постійно.
Хочеш? Забери.
Не подобається? Знищ.
Образили? Помстися.
Усе було набагато простіше, адже скільки б таланту не мав Хьонджін, він завжди був слабохарактерним. Занадто добрим, співчутливим та емпатичним. Тож, найкраща стратегія — зламати. Розтоптати його до останку і змусити здатися, а після отримати те, що по праву належить йому.
І завтра він це отримає. Нарешті, час настав.
Ранок.
— Шо мені робить: закопать його чи викинуть? — цією фразою розпочався день Хьонджіна.
ВИ ЧИТАЄТЕ
And how did we get there?
Teen FictionАв, де життя Чанбін втрачає усі фарби, але одна зустріч кардинально змінює усе. Звук мотору став найкращим другом, який веде його вперед та допомогає йти далі іншим.
