And how did we get there?

Частина 14

Це останній розділ основної історії, дякую, що читали і пройшли цей шлях з нами. Трохи пізніше також вийде спешл, тому ми з вами не до кінця прощаємось~

Хьонджін не поспішає відкривати очі, бо вперше за багато років має час поніжитись у ліжечку. Він відчуває, як чужі пальці плутаються у волоссі, що трохи незвично, але прокидатись так щодня було б чудово. Чанбін пригортає його ближче до себе, тому Хьонджін із задоволенням утикається в шию, де красується червоне місце укусу.

— І як довго ти хочеш лінуватись, га? — бурчить Со, проте потім цілує червону маківку.

Хлопець таки знаходить сили відкрити очі та тихо позіхнути, а після притиснутись до гарячого тіла ще ближче.

— Ти тепленький...

— А у тебе руки холодні, ти часом не вмираєш?

— Зруйнував усю романтику, — Хьонджін легко плескає по плечу.

— Ти буквально зруйнував найромантичніший поцілунок, який я старанно створював!

— Я вчора вже вибачався, більше не буду.

— Та хто тебе просить? — Чанбін закочує очі.

— Чому ти бубниш з самого ранку? — зітхає у шию Хьонджін, від чого шкіра хлопця вкривається сиротами.

— Господи, відлипни від шиї, ти вчора вже познущався з неї!

— Ну, Бінні, — скиглить він.

— Не ний, бо залишишся без ранкового поцілунку.

Хьонджін різко підіймає голову на рівень з губами хлопця, який не може стримати задоволеного хіхікання.

— Тобі справді подобаються поцілунки.

— Ага, менше слів.

— От нетерплячий...

Чанбін з'єднує їх губи у ніжному поцілунку, перебираючи червоні пасма в руках. Хьонджін насолоджується близькістю з хлопцем, поки той не відсторонюється.

— Ми не чистили зуби...

— Я тому і кажу, що ти нетерплячий.

— Мені все подобається, — він швидко торкається вустами носа Со.

— Це добре, коли не подобається теж про це кажи.

— Добре, я буду намагатись, — Хьонджін знову притискається до хлопця, що змушує його усміхатись.