Хьонджін паркує свою жовту красуню на дорогому паркінгу біля дому Чанбіна. Його руки трясутся, коли він натискає кнопку на дармовисі для того, щоб заблокувати двері. Під час дороги у голові було пусто, але що ближче чанбінова квартира, то більше думок з'являється. Вони наче рій бджіл, старанно будують маленькі соти, щоб запечати всю інформацію, яку він хоче розповісти сьогодні.
Ліфт здавався каторгою, бо номери поверхів змінювались так повільно, а йому потрібно було швидше. Поки рішучість остаточно не зникла — Хьонджін не залишився стояти на одному місці. Хоча він все ще не знаю, що сказати або як почати. Чи слід говорити кожну деталь чи можна замовчити декілька моментів?
— Навіть, якщо я постукаю у ці двері, то що повинен робити? Поговорити — це занадто розмито... Тобто слід розказати прям про все? Від початку? — думав він, стоячи перед квартирою Чанбіна.
Рука ніяк не піднімалася натиснути на кнопку дверного дзвінка, тіло наче заморозилося. Хьонджін переминається з однієї ноги на другу, поки не чує клацання замка. Йому хочеться бігти, але вже пізно чорна маківка хлопця з'явилась раніше, ніж ноги зреагували.
— Хьонджін? — розгублено промовляє Чанбін. — Що ти тут робиш?
Він не має задоволений вигляд, волосся розпатлане, а на шиї висить рушник.
Не дивно, що він роздратований. В останню нашу зустріч я втік, а потім ігнорував. Так ще й відпочити у вихідний не даю. Хван Хьонджін ти жахливий.
— Це... — у голові знову пусто і слова перестали складатись у речення, а уважний погляд карих очей зовсім не допомагає зібратись, — я, ммм, хотів поговорити. Але якщо ти...
— Заходь, — Хьонджін на мить завмирає від різкого тону хлопця, — я не буду повторювати.
Хлопець дослухається до цих слів і опиняється в коридорі, який здається таким рідним після вечірніх посиденьок. Він відчуває, як дихати стає складніше, варто зустрітись холодним поглядом з Чанбіном. Хоча це не повинно дивувати Хьонджіна, адже Со багато часу терпів його витівки. Однак така поведінка від нього ранить більше, ніж від будь-кого іншого.
— То про що ти хотів говорити?
Хван не витримує пасивної агресії, що сповнене кожне слово. Краще б Чанбін вдарив його або просто прогнав, а не стояв перед ним та не дивився цим жахливим поглядом.
ВИ ЧИТАЄТЕ
And how did we get there?
Genç KurguАв, де життя Чанбін втрачає усі фарби, але одна зустріч кардинально змінює усе. Звук мотору став найкращим другом, який веде його вперед та допомогає йти далі іншим.
