Нещасний інставипадок

Розділ 17

– Кладеш лимон у соковидавлювач, – пояснювала Емі, взявши половинку почищеного цитрусового. Вклала до приладу та натиснула на кришку. – І просто вижимаєш сік.

У склянку почала витікати жовта рідина. Дочекавшись останніх крапель, Емі перелила її в кухоль, де потім розбавила водою.

– І вже тепер до стаканчиків, щоб вся м'якоть лишилася в кухлі.

– Ой, як класно, – гукнула Аліна, поправляючи на собі величезний капелюх Емілії, бо забула про власний головний убір. Емі ж просто дістала з сумки блакитну хустку й зав'язала на маківці, неначе бандану. І такий самий можна зробити з помаранча?

– Ага, – Емі поглянула на свою подругу-блондинку Оксану, що займалася окропом у каструлі на вогні. Посудина стояла на переносній електронній конфорці, котру, власне, й принесла Оксана. За все інше взялася Емі.

А Аліна оплатила друк величезних кольорових світлин песиків та котиків, які дівчата розклеїли на картонках і розставили навкруги розкладного стола, вкритого білою скатертиною.

Почали роботу о десятій ранку, коли народу в парку було, як піску в морі. Опісля, зробивши невелику перерву, повернулися о п'ятій вечора. Банка з грошима стрімко наповнювалася, стаканчики закінчувалися, але головним було те, що багато людей полишали гроші не лише за лимонад, а й від себе. В принципі, дівчата не погано ладнали. Правда Оксана була трохи налякана енергійністю та балакучістю Аліни. Друзі Емі зазвичай тихі та спокійні, як і вона.

В основному.

Емілія вертілася, як муха в окропі, не відчуваючи рук через постійну роботу з лимонами. Вже давно трохи заляпала свою довжелезну білу спідницю та вкорочену рожеву футболку.

– Ваш лимонад, дякуємо за поміч, – вимовила Оксана, простягнувши два пластикових стаканчики підліткам.

– І часто ти займаєшся благодійністю? – поцікавилася Аліна, що взяла на себе роль головного рекламного агента, який ходив парком і заохочував людей випити свіжого лимонаду з льодом і водночас допомогти тваринкам.

Емілія пірнула під стіл, дістаючи з сумки ще пакунок стаканчиків.

– Десь раз на два місяці.

– Ого! – Аліна захоплено плеснула в долоні.

Емі все думала про перший робочий тиждень, на якому писала сценарії, збирала інформацію про працівників, дізнавалася тонкощі роботи копірайтером, практикувалася в написанні рекламних текстів для брошур та сайтів і просто насолоджувалася теплим колективом. Це було одразу два бажання на її карті.