Розділ 29

82 12 6
                                    

Вони збиралися в піцерії «Фелічіті», що мала велику муровану піч всередині приміщення. Це справжня італійська пічка, розрахована на приготування шістьох піц одночасно. У залі розташовувалися прості дерев'яні меблі, столи прикрашені картатими скатертинами, а на полицях баночки з домашніми соліннями, букетами живих квітів і різні кухонні начиння.

Власне, тут не лише піца, а й всі італійські страви в цілому. До того ж дров'яна піч знаходилася в залі, тому гості могли на власні очі спостерігати за створенням піци й насолоджуватися ароматом сиру, соусу й іншої начинки, від якої рот наповнювався слиною.

Святкування розпочиналося о четвертій вечора й триватиме десь дві з половиною години, бо на початку десятої ночі на них чекав літак, а зранку - офіс. Шкода, що полетять вони в геть протилежних напрямках. Емі хотіла спробувати докласти всіх зусиль для побудови здорових стосунків, але відстань ставала найбільшою перепоною. Вона не раз думала про те, чи зміг би хтось з них перебратися в інше місто, але на такому ранньому етапі стосунків про таке годі й мріяти.

«Довіряти людям важко. Потрібен час».

Емі знала, що Зорян - добра душа, він не такий як Максим, чи її родина. Він не скривдить. Принаймні тепер. Вони нарешті пізнали одне одного хоча б трішечки більше, але щось химерне однаково гризло душу зсередини. Емі хвилювалася через імовірні розвитки подій.

«А якщо це все знову гра? Та ні, жодна людина не зайде так далеко. Чи зайде?»

У нас же все добре? обережно поцікавилася Емілія, коли вони крокували площею Міцкевича. Зорян саме поправляв манжети білої сорочки, яку заправив в оливкові штани. Передягнувся, коли зайшли до номера в готелі, а Емі тільки взула босоніжки замість кедів.

- Про що ти?

- Ну...

- Емі, думай вголос.

Зорян спинився, обернувшись до дівчини, що несла в паперовому пакеті святковий торт. Вона одразу перевела погляд кудись убік, знизавши плечима.

- За подіями просто не встигаю.

- Я тебе розумію. Але ж ми нікуди не поспішаємо? - Зорян схилив голову на бік, намагаючись зазирнути Емілії в очі, але та лише нервово закусила губу, вивчаючи старовинні споруди Львова, на опис яких в книжках не вистачить й сотні сторінок.

Нещасний інставипадокWhere stories live. Discover now